Питання про наступ з Білорусі 2026 знову повернулося в інформаційний простір після заяв українського керівництва про активність Росії на північному напрямку. Президент Володимир Зеленський у травні 2026 року заявив, що Україна аналізує кілька можливих сценаріїв розширення війни через північ, а оборону в Чернігівській і Київській областях мають посилити.
Як пише Преса України, українська сторона говорить про спроби Москви втягнути Мінськ глибше у війну, хоча прикордонники на той момент не фіксували руху техніки чи особового складу безпосередньо біля кордону. Саме тому нинішня ситуація виглядає не як повторення лютого 2022 року в готовому вигляді, а як складна комбінація військового тиску, демонстративних навчань, логістичної підготовки й інформаційно-психологічного впливу.
Головна інтрига полягає не в тому, чи існує загроза взагалі, а в тому, яку форму вона може отримати у 2026 році.
Що відомо про реальний стан загрози
Станом на другу половину травня 2026 року офіційні українські повідомлення не дають підстав говорити про неминучий повномасштабний удар із території Білорусі. Представник ДПСУ Андрій Демченко заявляв, що Україна не фіксує руху техніки або особового складу прямо біля кордону, але бачить тиск Росії на Білорусь із метою глибшого залучення її до війни. Водночас Україна продовжує укріплювати понад 1000 кілометрів кордону з Білоруссю — від Волині до Чернігівщини, що саме по собі показує: ризик не ігнорують.
Лукашенко, зі свого боку, заявив, що Білорусь нібито не буде втягнута у війну, якщо проти неї не буде “агресії”, але паралельно Мінськ бере участь у спільних з Росією ядерних навчаннях. Такий контраст між заявами про “неучасть” і практичною військовою інтеграцією з Росією робить ситуацію нестабільною.
Білоруська журналістка й аналітикиня Atlantic Council Ганна Любакова вважає, що небезпека полягає не лише у прямому вступі Білорусі у війну, а й у поступовому перетворенні країни на стабільну опорну базу для російської агресії. За її оцінкою, для Москви Білорусь може бути кориснішою як контрольована інфраструктурна платформа, ніж як нестабільний союзник на полі бою.
П’ять головних сценаріїв на 2026 рік
Якщо розглядати загроза з Білорусі для України не емоційно, а сценарно, найімовірнішим виглядає не один варіант, а кілька рівнів ескалації.
Перший сценарій — гібридний тиск без відкритого наступу: навчання, заяви, пересування підрозділів, інформаційні вкиди та спроби змусити Україну тримати значні сили на півночі.
Другий сценарій — використання білоруської території для логістики, запуску або супроводу повітряних атак, що вже частково вписується в попередню практику російської війни.
Третій сценарій — локальні провокації або диверсійні дії на прикордонні, які можуть мати більше політичну, ніж воєнну мету.
Четвертий сценарій — обмежена операція російських сил із білоруського напрямку без масової участі білоруської армії, а п’ятий — найнебезпечніший, але менш імовірний варіант прямого залучення регулярних білоруських військ.
| Сценарій | Ймовірність | Потенційна небезпека | Що це означатиме для України |
|---|---|---|---|
| Гібридний тиск і навчання | Висока | Середня | Відволікання ресурсів, паніка, навантаження на північний напрямок |
| Використання території Білорусі для атак | Середня | Висока | Посилення загрози для північних областей і ППО |
| Локальні провокації на кордоні | Середня | Середня | Ризик інцидентів і нової хвилі інформаційної напруги |
| Обмежена операція російських сил | Низька або середня | Висока | Спроба розтягнути українську оборону |
| Прямий наступ білоруської армії | Низька | Дуже висока | Політична й військова ескалація з великими ризиками для Мінська |
Чи здатна Білорусь сама атакувати Україну
Питання чи нападе Білорусь на Україну часто звучить гостріше, ніж дозволяє реальна військова картина. Білоруська армія має обмежений бойовий досвід, а її прямий вступ у війну створив би для Лукашенка серйозні внутрішні ризики.
Le Monde з посиланням на експертні оцінки писало, що фахівці по-різному оцінюють білоруську загрозу, але аналітик Carnegie Russia Eurasia Center Артем Шрайбман вказував: частина інфраструктурних робіт біля українського кордону планувалася ще з 2022 року й не обов’язково означає підготовку до негайного вторгнення.
Білоруський безпековий центр iSANS також оцінював, що наступ білоруської армії проти підготовленої та укріпленої української оборони мав би дуже обмежені шанси на успіх і міг би призвести до великих втрат. Це не скасовує ризиків, але показує, чому прямий удар Мінська залишається політично й військово дорогим рішенням.
У сценарії прямої участі Білорусі ключовим обмежувачем є не лише кількість військ, а й політична ціна. Для Лукашенка невдала кампанія проти України могла б стати не демонстрацією сили, а загрозою стабільності власного режиму.
Чому Росії вигідний північний фактор
Для Росії сценарії наступу з Білорусі можуть бути корисними навіть без реального початку великої операції. Погроза з півночі змушує Україну тримати додаткову увагу на Київщині, Чернігівщині, Житомирщині, Рівненщині та Волині. Це створює психологічний ефект для цивільного населення, впливає на плани місцевої влади та ускладнює військове планування.
Крім того, Білорусь може використовуватися як тилова зона для навчань, логістики, виробничої кооперації та політичного шантажу. Офіс президента України у лютому 2026 року повідомляв, що санкції проти Лукашенка були пов’язані, зокрема, з розгортанням систем для керування ударними дронами, постачанням критичних компонентів і розбудовою інфраструктури для ракет середньої дальності.
Передусім варто відстежувати не панічні повідомлення в соцмережах, а сукупність офіційних і перевірених ознак:
- заяви Генштабу, ДПСУ, ГУР, РНБО та військових адміністрацій;
- повідомлення про зміну режиму безпеки в північних областях;
- офіційні дані про навчання Росії та Білорусі;
- дипломатичні попередження України на адресу Мінська;
- інформацію про повітряні загрози, дрони, ракети й активність ППО;
- заяви НАТО щодо безпеки Польщі, Литви та Латвії.
Найімовірніший варіант розвитку подій
Найбільш реалістичний сценарій на 2026 рік — не класичний марш на Київ, а тривале використання Білорусі як інструмента тиску. Саме в цьому контексті Білорусь і Росія війна проти України стає не лише темою про можливе вторгнення, а ширшою історією про військову інтеграцію, залежність Мінська від Кремля та поступову втрату білоруського суверенітету. Росія може намагатися тримати загрозу “підвішеною”, щоб Україна не могла повністю сконцентруватися на сході та півдні.
Для Мінська прямий вступ у війну залишається небезпечним кроком, бо він може спровокувати втрати, санкційний тиск і внутрішню нестабільність. Тому в найближчій перспективі найбільш імовірним виглядає поєднання навчань, інформаційних операцій, логістичної підтримки Росії та періодичних загострень на рівні заяв.
Найнебезпечніша загроза з Білорусі може полягати не в одному раптовому рішенні, а в поступовому звиканні до її участі у російській воєнній машині.
Що це означає для цивільних у північних областях
Для жителів регіонів, які межують із Білоруссю, тема північний кордон України має практичне значення, але не повинна перетворюватися на щоденну паніку. Варто стежити за офіційними повідомленнями, не поширювати неперевірені карти, не публікувати фото блокпостів, укріплень, переміщення військових або роботи ППО. У разі зміни безпекової ситуації першими мають значення розпорядження місцевої влади, військових адміністрацій і ДСНС, а не анонімні Telegram-канали.
Важливо мати базовий запас води, ліків, заряджені павербанки та план зв’язку з родиною, але такі речі потрібні не лише через білоруський напрямок, а загалом в умовах війни. Раціональна готовність у 2026 році значно корисніша за емоційне очікування “другого 24 лютого”.
Для інформаційної безпеки важливо розділяти поняття “ризик”, “підготовка” і “неминучість”. Ризик із білоруського напрямку існує, підготовка України триває, але це не означає, що повномасштабний наступ уже ухвалений або гарантований.
Раніше ми розповідали про головні причини провалу наступу ЗСУ у 2023 році, які озвучив Залужний.