Марсохід Curiosity 13 років «нюхав» повітря кратера Гейл — і, схоже, вловив у ньому слід води. Не калюжі й не струмка: йдеться про найтонші, рідиноподібні плівки на поверхні ґрунту, які залишають відбиток у хімії атмосфери. Якщо гіпотеза підтвердиться, вода на сучасному Марсі виявиться не лише замерзлою в полярних шапках, а й хімічно активною — просто під колесами ровера.
Дослідження групи Хізер Франц опублікував журнал Proceedings of the National Academy of Sciences, його докладно розібрало видання Phys.org. Нижче — що саме виміряли, чому вчені думають про воду і де ставлять знак питання.
Що саме виміряв Curiosity?
Атмосфера Марса приблизно на 95% складається з вуглекислого газу. Науковці зібрали перший довгий ряд вимірювань ізотопів у CO₂ безпосередньо на поверхні планети — за 2012–2025 роки. Проби повітря раз у раз аналізували два прилади з комплексу SAM (Sample Analysis at Mars) на борту ровера, головну ставку зробили на лазерний.
Цікавили дві речі: важкий кисень-18 і важкий вуглець-13 у молекулах вуглекислого газу. Частка «важких» атомів змінюється, коли газ замерзає, випаровується, вступає в реакції — тобто ізотопи працюють як журнал подій, що відбуваються між повітрям і ґрунтом.
Що показали 13 років даних?
- Сезонний ритм. Навесні та влітку в CO₂ ставало більше кисню-18. Найсильніше — під час весни й літа в південній півкулі, коли Марс проходить найближчу до Сонця точку орбіти.
- Вуглець поводиться інакше. Сезонні коливання вуглецю-13 виявилися меншими, ніж у кисню, — отже, ними, ймовірно, керують різні процеси.
- Добових змін майже немає. У місці, де працює Curiosity, коливання протягом доби здебільшого виявилися незначущими, хоча раніше телескопи із Землі натякали на них.
Чому вчені заговорили про воду?
Команда перевірила моделями звичні пояснення: замерзання й випаровування вуглекислоти на полюсах, «прилипання» газу до поверхні й відрив від неї, розпад CO₂ під сонячним світлом. Жодне з них окремо не дало такого сильного зсуву в ізотопах кисню.
Зате його може дати обмін атомами кисню між CO₂ і водою. На Землі такий процес бачили у вуглекислому газі, замкненому в антарктичному льоду, за температури до −35 °C. Автори пишуть, що обмін, імовірно, йде в рідиноподібних шарах на межі повітря й льоду, які можуть утворюватися аж до приблизно 203 K — це близько −70 °C.
Моделювання показало два можливі «резервуари»: вода, що тримається на зернах ґрунту біля поверхні, або надтонкі рідиноподібні плівки. І те, і те відтворює картину, яку зафіксував ровер. При цьому місцевий чи регіональний обмін автори вважають реалістичнішим, ніж процес на всю планету.
| Що | Дані дослідження |
|---|---|
| Період вимірювань | 2012–2025 |
| Місце | кратер Гейл, поблизу екватора |
| Прилад | комплекс SAM марсохода Curiosity |
| Головний сигнал | сезонне зростання кисню-18 у CO₂ |
| Земний аналог | CO₂ в антарктичному льоду, до −35 °C |
| Журнал | PNAS, 2026 |
Що на кадрах: кратер, де «нюхав» повітря Curiosity
Сам ізотопний сигнал на фото не побачиш, але місце, де його виміряли, NASA показала дуже докладно. Найкраще видно його на панорамі 1,8 млрд пікселів, яку ровер зняв між 24 листопада і 1 грудня 2019 року, поки команда на Землі відпочивала на День подяки. Екскурсію кадром веде науковий керівник місії Ашвін Васавада.
- Палуба ровера. На початку видно сам Curiosity згори: білі панелі, циліндр радіоізотопного генератора, одне з коліс. Чорні клапті — частини кадру, для яких знімків немає.
- Кам’яні плити. Під колесами — світлі розтріскані пласти породи, присипані темним піском і дрібним щебенем.
- Тінь щогли. На одному з кадрів підписано Mast shadow — тінь щогли з камерами лягає просто на корпус.
- Обрій. У глибині, в рудуватому серпанку, тягнеться гірський вал — віддалені схили, що оточують рівнину кратера. Біла стрілка вказує на ділянку пагорба на передньому плані.
Знята місцевість — Глен-Торрідон на схилі гори Шарп усередині кратера. Саме повітря над цими схилами роками потрапляло в прилади SAM.
Де межі цього відкриття?
Автори не стверджують, що знайшли рідку воду. Обмін між водою і CO₂ — правдоподібне пояснення, але цю реакцію напряму не спостерігали, а самі плівки ніхто не бачив. До того ж усі проби взяли в одному кратері біля екватора, тож переносити висновок на весь Марс зарано.
Перевірити ідею допоможуть нові виміри: чи повторюватиметься сезонний ритм і чи змінюється його сила після великих пилових бур. А вимірювання в інших районах планети колись покажуть, чи це місцева хімія Гейла, чи загальний цикл атмосфери.
Ровер, до речі, ще працює. Про те, як NASA планує дослідження Місяця й нових роверів, ми писали в матеріалі про ядерний ровер і деталі Curiosity, а про найдальший апарат людства — у тексті про Voyager 1 і світлову добу.
Фото / відео: автопортрет марсохода Curiosity у кратері Гейл під час пилової бурі, червень 2018 року, архівне фото. NASA/JPL-Caltech/MSSS, суспільне надбання, commons.wikimedia.org. Відео: NASA/JPL-Caltech, youtube.com.

