| Параметр | Круцибул гладкий |
|---|---|
| Діаметр «келиха» | 0,5–1 см |
| Перидіол («яєць») у чашечці | 10–15, за даними заповідника |
| Розмір однієї перидіоли | 1–2 мм |
| Сезон | від літа до пізньої осені, у теплу зиму — до січня |
| Їстівність | неїстівний |
Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник опублікував фото круцибула — гриба, який легко сплутати з розсипаним насінням або крихтами кори. Зблизька це мініатюрна чашечка з набором світлих «пігулок» усередині, і саме зараз, у листопаді, його ще можна знайти на гнилих гілках.
Знімок і опис з’явилися на сторінці заповідника у Facebook; публікацію 2 листопада переказали Київ.info та «Конкурент».
Що на кадрі
- Форма. Плодові тіла схожі на келихи або наперстки з рівним краєм — у заповіднику порівнюють їх саме з посудом.
- Вміст. На дні кожної чашечки лежать округлі пласкі утворення — перидіоли. Це не насіння і не яйця, а «капсули» зі спорами.
- Масштаб. Увесь гриб — від 5 до 10 мм, тобто менший за ніготь мізинця. Без макрозйомки на гілці його видно як дрібні коричневі цятки.
- Субстрат. Росте на гнилих гілках і стовбурах, сухих рослинних рештках, соломі.
Навіщо грибу «чашка»: дощ як катапульта
Форма — не прикраса. Круцибул належить до так званих гнізд пташок (англійською — bird’s nest fungi), а його чашечку мікологи називають «бризковою»: крапля дощу влучає всередину і вибиває перидіоли назовні. Кожна з них прикріплена до стінки тонким шнуром із гіфів; у польоті він розкручується, а липкий кінець чіпляється за найближчу травинку чи гілочку.
Кількість «яєць» у різних джерелах відрізняється. Заповідник пише про 10–15 перидіол, а довідкові описи виду Crucibulum laeve наводять звичайніше 4–6 і максимум до 15. Найімовірніше, залежить від віку чашечки: частину її вмісту дощ уже міг «вистрелити».
Де шукати і чи можна їсти
Круцибул поширений у помірному поясі всієї Північної півкулі — у лісах, парках, садах і на луках. Тож чорнобильський знімок не про екзотику зони відчуження, а про те, як багато дрібного життя ховається в звичайній лісовій підстилці. Схожі історії заповідник останнім часом розповідає регулярно — від куниці на фотопастці до табунів коней Пржевальського.
Їсти круцибул немає сенсу: він неїстівний — надто дрібний і жорсткий. Відомостей про отруйність виду немає, але науковці заповідника радять просто милуватися ним на місці.
Фото: архівне фото, круцибул гладкий (Crucibulum laeve) на замшілій деревині. Автор — Christopher Stephens, ліцензія CC BY-SA 4.0, commons.wikimedia.org.