Коротко:
- Де: наземний перехід між Центральним і Південним вокзалами Києва.
- Коли: до 5 грудня 2026 року, відкрилася 4 листопада — у День залізничника.
- Що: портрети залізничників і залізничних династій від Костянтина та Влади Ліберових, спільний проєкт з «Укрзалізницею».
Над рядами вокзальних крісел тепер висять великі портрети людей у помаранчевих жилетах — тих, кого пасажир зазвичай бачить хіба що краєм ока з вікна вагона. Фотовиставка «Залізниця – то любов» документалістів Костянтина і Влади Ліберових працює в Києві до 5 грудня, і це один із небагатьох способів роздивитися обличчя галузі, яка тримає країну на колесах під обстрілами.
Проєкт Ліберови зробили разом з «Укрзалізницею» до Дня залізничника. Подробиці й фото з відкриття надала пресслужба фотографів виданню «ГОРДОН»; про саму церемонію 4 листопада розповідало Суспільне Київ.
Що на кадрах
- Слово без однієї літери. Під мармуровою стіною синіми літерами написано «Залізниця – то», а нижче стоять величезні червоні об’ємні літери «Л», «Б», «О», «В». Літери «Ю» серед них немає — і це не помилка монтажників (пояснення нижче).
- Портрети під стелею. Знімки завбільшки з вікно підвішені над рядами дерев’яних крісел залу очікування. На одному — чоловік у помаранчевому жилеті на тлі сірої стіни; далі вглиб залу тягнеться ціла низка таких самих кадрів.
- Героїня під власним портретом. На одному з кадрів усміхнена жінка в кожушку стоїть просто під своєю великою фотографією: там вона ж, у робочому жилеті, з телефоном біля вуха, на тлі колій.
- Молодь у кадрі. Інше фото — хлопець у червоно-чорній куртці під портретом залізничника; можливо, ще одне покоління тієї самої професії, хоча підписи до знімків на фото не розібрати.
- Спільне фото. На груповому знімку з відкриття — кілька десятків людей, залізничники й гості, що щільним гуртом стоять під написом.
Чому «любов» без «ю»
Напис виконали шрифтом, натхненним творчістю Георгія Нарбута — графіка, який заклав основи візуальної мови української державності. За словами голови правління «Укрзалізниці» Олександра Перцовського, якого цитує Суспільне, літери «ю» в написі немає, бо автор, створюючи абетку, до неї просто не дійшов. Тож червоне «Л БОВ» — це водночас і цитата з Нарбута, і нагадування про незавершену роботу, перервану історією.
Хто герої виставки
Ліберови пояснюють задум просто: з початку великої війни вони знімають людей, на яких тримається країна, а залізничники — серед них. Костянтин Ліберов додав, що ці люди щодня виходять на роботу під обстрілами, а «пасажири часто навіть не бачать їх із вікна вагона». Влада Ліберова розповіла, що під час зйомок вони почули багато історій і хотіли, щоб гордість людей за свою справу була видна на кожному фото.
Окрема лінія — залізничні династії. В одній із родин, представлених на виставці, на залізниці працюють або працювали 27 людей, а їхній сукупний стаж перевищує 900 років.
Виставка відкрилася того ж дня, коли з Києва вирушив символічний потяг № 1220 — на згадку про залізничників, які загинули від початку повномасштабного вторгнення. Про цю церемонію ми писали в матеріалі «1220 загиблих залізничників і „Поїзд залізної пам’яті“».
Самі фотографи розповідали про героїв проєкту в ранковому ефірі — відео нижче.
Як потрапити
Виставка розміщена на наземному переході між Центральним і Південним вокзалами — тобто там, де щодня проходять тисячі пасажирів, тож окремо шукати галерею не треба. Працює до 5 грудня. Якщо їдете потягом у вихідні, закладіть кілька хвилин до відправлення: портрети розвішені вздовж залу, і їх зручно роздивлятися дорогою до платформ. А ті, хто вирушає за кордон, можуть заодно глянути, які нові вагони отримав поїзд «Ярослав Мудрий» Київ — Перемишль.
Фото: напис «Залізниця – то любов» на виставці в Києві. Пресслужба Костянтина і Влади Ліберових, gordonua.com. Відео: «Ранок Вдома», youtube.com.