Коротко:
- фото полярного сяйва над Німеччиною 10 травня 2024 року вперше зафіксували промені, які тягнуться з червоного сяйва просто в зелене;
- це дало вченим підставу вважати, що обидва кольори запалюють електрони високих енергій, які падають уздовж магнітних ліній Землі;
- дослідники просять людей надсилати свої знімки сяйва — з витримкою не довше 6 секунд.
Червоне полярне сяйво десятиліттями лишалося незручним питанням для фізиків: зелене вони пояснювали впевнено, а червоне, що висить значно вище, — кількома конкурентними гіпотезами. Тепер міжнародна група з 12 науковців стверджує, що знайшла ключ, і цей ключ — не супутник, а кілька нічних фото, зроблених із землі.
Статтю опублікував журнал Annales Geophysicae 3 листопада 2026 року. Першим автором значиться Брюс Цурутані, колишній науковець Лабораторії реактивного руху NASA, роботу координував Ясухіто Наріта з Технічного університету Брауншвейга. Про результат повідомило й Товариство Макса Планка.
Що на кадрах
Усі знімки зроблені в ніч другої за силою магнітної бурі з 1958 року. Знімали не професійні фотографи, а науковці з Брауншвейга й Геттінгена, і кожен записав час, напрямок і витримку свого кадру.
- Брауншвейг, 22:16 UT (00:16 за Києвом, уже 11 травня). Фото Філіппа Шульца з Інституту Фраунгофера. Небо згори малинове, нижче переходить у блідо-зелене, і крізь обидва кольори проходять паралельні світлі смуги. Унизу праворуч — чорний силует високої трави.
- Геттінген, 22:49 UT. Знімок Самі Соланкі, директора Інституту дослідження Сонячної системи Макса Планка. Під рожевим склепінням — темна смуга дерев і жовте поле; промені спускаються з рожевого шару до зеленого світіння над обрієм.
- Геттінген, напрямок 288°, тобто захід-північний захід. Червоне сяйво в центрі кадру, зелена дуга праворуч — видно, що це не одна пляма, а дві структури на різній висоті.
Саме безперервні «нитки» від червоного до зеленого автори називають новим: такі промені, за їхніми словами, раніше в науковій літературі не описували.
Чому це важливо для фізики сяйва
Зелене сяйво світиться приблизно на висоті 85–130 км, червоне — на 200–800 км. Якщо промінь проходить через обидва шари, логічно припустити одну причину. Автори розглянули кілька механізмів, які раніше пропонували для червоних аврор, і дійшли висновку: головну роль відіграло висипання високоенергетичних електронів уздовж силових ліній магнітного поля.
Є і географічна деталь. За розрахунками команди, межа плазмосфери Землі під час бурі опустилася приблизно до L≈2,6 — а це майже точно «магнітна адреса» Брауншвейга (2,69) і Геттінгена (2,61). Тобто фотографи опинилися якраз під тією зоною, де все відбувалося.
У чернетці статті автори вживали термін «стабільна червона дуга» (SAR arc), але після рецензування від нього відмовилися: в остаточній версії йдеться просто про червоні й зелені сяйва з променями.
Не лише про Німеччину: що з цим робити українцям
Ту саму бурю у травні 2024 року бачили й над Україною — тоді УП. Життя і Главком збирали фото рожевого неба з різних областей. Тож у домашніх архівах цілком можуть лежати кадри, корисні науці.
Дослідники прямо просять ділитися знімками сяйва. Умова одна: щоб промені не розмились, витримка має бути не більше 6 секунд. Корисно також записати точний час і напрямок зйомки — саме ці дані дозволили зіставити фото з показниками сонячного вітру й магнітного поля.
Що далі
Автори вважають, що новий тип променів варто шукати на знімках інших сильних бур. Коли наступна буря покаже сяйво над Україною, варто знімати серіями з короткою витримкою. Прогнози геомагнітної активності ми публікуємо регулярно — як-от прогноз Kp на 6–7 жовтня, тож момент для зйомки можна передбачити заздалегідь.
Фото: червоне й зелене полярне сяйво над Брауншвейгом 10 травня 2024 року. Philipp Schulz / B. T. Tsurutani et al., Annales Geophysicae, 2026, ліцензія CC BY 4.0, angeo.copernicus.org.