Коротко:
- Федір Стригун помер 23 жовтня 2026 року — за дев’ять днів до 87-річчя.
- Понад пів століття він був у Театрі імені Марії Заньковецької, багато років — художнім керівником.
- «Пропалу грамоту» з ним можна легально подивитися на каналі Держкіно, а записи вистав — на його власному YouTube-каналі.
У Львові помер народний артист України Федір Стригун — актор, режисер і педагог, якого кілька поколінь глядачів пам’ятають насамперед за «Пропалою грамотою». Звістку 23 жовтня оприлюднив його син Назар Стригун, а міський голова Андрій Садовий уточнив, що актор пішов із життя після важкої хвороби.
Офіційну біографію й співчуття опублікували Львівська обласна рада та Львівська ОВА. Очільник області Максим Козицький назвав його «людиною-епохою». Про дату й місце прощання родина обіцяє повідомити згодом.
Хто такий Федір Стригун: ролі, вистави, нагороди
Народився 1 листопада 1939 року на Черкащині. З 1965-го його життя пов’язане зі Львовом і сценою Заньковецької — спершу як актора, згодом як художнього керівника й головного режисера. За підрахунком обласної ради, на сцені він зіграв понад сто ролей і поставив десятки вистав.
| Що | Деталі |
|---|---|
| Театр | Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької, з 1965 року |
| Постановки | «Гайдамаки», «Маруся Чурай», «Хазяїн», «Гамлет», «Ромео і Джульєтта», «Мазепа»; повернув на сцену оперети Ярослава Барнича «Гуцулка Ксеня» і «Шаріка» |
| Кіно | «Пропала грамота», «Запорожець за Дунаєм», «Камінна душа», «Дударики» |
| Нагороди | Шевченківська премія (1978, за виставу «Тил»), народний артист України (1979), ордени князя Ярослава Мудрого і «За заслуги», академік НАМ України |
| Викладання | Львівська національна музична академія імені Лисенка, Львівський університет імені Франка |
Дата народження пояснює розбіжність у медіа: одні пишуть «у віці 86 років», інші — «на 87-му році життя». Обидва формулювання правильні — до дня народження Стригун не дожив дев’яти днів.
Що на кадрах «Пропалої грамоти»
Фільм Бориса Івченка за сценарієм Івана Драча зняли на кіностудії імені Довженка у 1972 році, але радянська цензура тримала його на полиці — у прокат стрічка вийшла лише 1983-го. Головного героя, козака Василя, грає Іван Миколайчук, а Стригун — його товариша-запорожця, з яким той везе гетьманську грамоту до цариці. Повна версія на 77 хвилин лежить на офіційному каналі Державного агентства з питань кіно і вже зібрала понад 2,3 млн переглядів.
Кілька моментів, на яких варто зупинитися:
- 00:40 — тісна хата, стіна завішена килимом із червоно-зеленим геометричним орнаментом. Козак у темній шапці й зеленому каптані схиляється до сивої жінки з довгою косою — камера тримає їх майже впритул.
- 25:00 — берег річки, на воді човен. Троє козаків у довгих жупанах стоять над в’язкою пожитків, один нахилився — збори в дорогу без жодного слова пояснень.
- 43:20 — двоє під низькою солом’яною стріхою: один у сірій смушевій шапці з хрестиком на грудях, другий — у розстебнутій сорочці, з вусами, дивиться кудись убік. Світло пласке, сіре, як перед дощем.
- 71:40 — фінал: двоє вершників скачуть польовою дорогою до натовпу селян у вишиванках, один здіймає шапку над головою. Повернення додому знято з-за спин людей, які чекають.
Де ще дивитися Стригуна онлайн
Менш відомий факт: в актора є власний YouTube-канал, де влітку 2026 року виклали відновлені телеверсії вистав Театру Заньковецької. У «Украденому щасті» Івана Франка (постановка Сергія Данченка, 1976) він грає Михайла Гурмана, Анну — Таїсія Литвиненко. У комедії Карпенка-Карого «Житейське море», знятій «Укртелефільмом» у 1983-му, Стригун — артист Іван Барильченко, який живе подвійним життям між родиною та закуліссям.
Обидва записи довгі — близько півтори години кожен, з поділом на дії в описі. Для тих, хто знає Стригуна лише з кіно, це рідкісна нагода побачити його на сцені, де він провів більшу частину життя.
Нещодавно театральний світ уже прощався з іншим майстром — народним артистом Олегом Шаварським.
Що далі
Час і місце прощання з Федором Стригуном мають оголосити рідні та театр. Співчуття родині вже висловили Львівська міська влада, обласна рада, ОВА і колектив Театру Заньковецької, який назвав ім’я свого багаторічного керівника вписаним в історію українського театру.
Фото: Федір Стригун. Львівська обласна рада, CC BY 4.0, lvivoblrada.gov.ua. Відео: «Пропала грамота» (1972), офіційний канал Державного агентства України з питань кіно, youtube.com.