Коротко:
- Озонометрист 31-ї Української антарктичної експедиції Сергій Якущенко зняв над островом Галіндез червонувате полярне сяйво.
- На двох кадрах серії видно Велику й Малу Магелланові Хмари — карликові галактики-супутники Чумацького Шляху.
- Червоний колір дає атомарний кисень на висоті понад 200 км; нижче той самий кисень світить зеленим.
Полярне сяйво, яке зазвичай уявляють смарагдовим, над станцією «Академік Вернадський» цього разу вийшло мідно-червоним. Чотири знімки нічного неба оприлюднив Національний антарктичний науковий центр 19 жовтня — і на них сталося рідкісне поєднання: світіння за сотні кілометрів над Землею та дві галактики, світло яких летіло сотні тисяч років.
Серію НАНЦ підготував разом з Universe Space Tech і виклав у телеграм-каналі «Вернадський | Антарктида» та на сторінці центру у Facebook. Автор фото — Сергій Якущенко, острів Галіндез, Західна Антарктика.
Що на кадрах
- Червоне небо над протокою. Головний кадр: угорі — розсип зір, нижче небо поступово густішає до іржаво-помаранчевого. Під ним темна смуга гірського пасма, а на передньому плані — засніжені острівці й чорна вода, в якій відбивається сніг.
- Дві плями з підписами. На другому знімку команда НАНЦ стрілками позначила Малу та Велику Магелланові Хмари. Вони схожі на маленькі світлі хмаринки серед зір — Мала ліворуч і вище, Велика праворуч.
- Те саме небо без підказок. Третій кадр — без підписів. Плями лишаються на місці, а під ними, ближче до обрію, проступає червонуватий серпанок сяйва.
- Сяйво над сніговим краєм. На четвертому фото червона смуга лежить низько над засніженим горбом, верхня частина кадру — темна, з густими зорями.
Чому сяйво червоне, а не зелене
Механізм пояснили в самому дописі. Заряджені частинки сонячного вітру, що мають високу енергію, влітають у верхні шари атмосфери й іонізують атоми та молекули газів — ті починають світитися. Колір залежить від двох речей: який саме газ випромінює і на якій висоті.
І зелений, і червоний відтінки дає переважно кисень. Різниця — у висоті. За поясненням НАНЦ, понад 200 км атомарний кисень часто світить червоним, а нижче — зеленим. Повітря там настільки розріджене, що збуджений атом встигає віддати енергію саме червоним світлом. Через це червоні сяйва зазвичай видно як широке тьмяну заграву, без чітких зелених «штор».
Для Антарктики це південне сяйво, aurora australis. Біля станції його ловлять ночами, поки вони ще довгі: у жовтні в Південній півкулі весна, і темний час доби скорочується.
Магелланові Хмари: як далеко і як їх побачити
| Об’єкт | Що це | Відстань від Землі |
|---|---|---|
| Велика Магелланова Хмара | карликова галактика, супутник Чумацького Шляху | ≈160 тис. світлових років |
| Мала Магелланова Хмара | карликова галактика, супутник Чумацького Шляху | ≈200 тис. світлових років |
| Червоне полярне сяйво | світіння атомарного кисню у верхній атмосфері | понад 200 км |
Обидві галактики видно неозброєним оком, але лише в Південній півкулі й за темного неба без хмар. З території України їх не побачити — вони не піднімаються над нашим обрієм. Тож кадр з Галіндеза для українського читача — майже єдиний спосіб глянути на ці галактики «наживо».
У полярників для цього поєднання є коротке формулювання: світло Магелланових Хмар долало простір сотні тисяч років, «перш ніж потрапити до об’єктива камери».
Хто знімав і що далі на станції
Сергій Якущенко на «Вернадському» працює озонометристом — НАНЦ уже показував його в серії відео #працюю_в_Антарктиці, де полярники відповідають на запитання про свою роботу.
Навесні околиці станції оживають. Нещодавно полярники фільмували пінгвінів — ми розповідали, як пінгвіни біля «Вернадського» економлять сили. А 13 жовтня НАНЦ оголосив, що криголам «Ноосфера» почав шостий антарктичний сезон; паралельно триває конкурс на шеврон 32-ї експедиції, яка змінить нинішню команду.
Про роботу науковців на станції НАНЦ розповідає у власному відео:
Фото: червонувате полярне сяйво над островом Галіндез. Сергій Якущенко / Національний антарктичний науковий центр, t.me/vernadsky_antarctica. Відео: YouTube-канал НАНЦ.