Різдво в Україні завжди було не тільки церковним святом, але й важливою частиною народної культури, що включала численні родинні та обрядові практики. Проте з розвитком урбанізації та радянськими заборонами багато традицій поступово зникли з повсякденного життя. Однак у віддалених карпатських селах Гуцульщини, Бойківщини та Лемківщини багато давніх різдвяних звичаїв збереглися майже в первозданному вигляді. У цих регіонах досі можна побачити обряди, яких немає більше в інших частинах країни, від чоловічих колядницьких громад до обрядів у хатах-ґраждах. Про це повідомляє Преса України з посиланням на РБК-Україна.
Різдвяні традиції у горах
В Україні Різдво традиційно починається зі Святвечора, пісної вечері з дванадцятьма стравами, серед яких обов’язково присутні кутя та узвар. Кількість страв символізує дванадцять апостолів або місяців року.
Головний атрибут свята — дідух, сніп з перших колосків, що символізує присутність предків у домі та добрий урожай. У Карпатах ці загальнопоширені елементи святкування були доповнені місцевими особливостями, такими як трембіти, чоловічі громади колядників, замовляння ґазди та особливе ставлення до вогню й худоби.
Святвечір у гуцульській ґражді: очищення та замовляння
У гірських селах святкова підготовка починається задовго до Різдва. Хату ретельно вибілюють, миють підлогу, міняють солому на постелях, лагодять одяг. Гуцули і сьогодні наголошують, що до Святвечора потрібно “дійти чистим тілом і душею” — без сварок, лайки та алкоголю. До першої зірки їсти не прийнято.
На Бойківщині є традиція обв’язувати стіл залізним ланцюгом, що символізує згуртованість худоби і захист від її втрат влітку. Також під скатертину підстилають сіно, що нагадує про ясла Христа і тісний зв’язок людини з природою.
Кутя та обрядові страви
Кутя є основною стравою Святвечора в Україні, але в гірських селах цей обряд набуває додаткового символізму. На Прикарпатті досі зберігається традиція “кидати кутю до стелі”: господар або найстарший син підкидає ложку куті до сволока, а кількість зерен, що прилипли, визначають як знак майбутнього врожаю та достатку.
Після вечері частину страв, зокрема кутю й хліб, відносять у стайню, щоб поділитися святом з тими, хто забезпечує родину цілий рік, і попросити захисту для худоби від хвороб і нещасть.
Гуцульська коляда: чоловічі громади та топірці
Одним з найяскравіших обрядів є гуцульська коляда, що збереглася лише в окремих селах Верховинщини. Це не просто обхід хат з піснями, а справжня церковна і громадська подія, в якій беруть участь чоловічі громади колядників.
У Криворівні та сусідніх селах коляда починається після різдвяної Літургії, коли священник благословляє колядників. Пожертви, зібрані колядниками, йдуть на відновлення храму та допомогу нужденним. Кожна громада колядників має власний стиль виконання пісень і певний маршрут.
Окремо слід зазначити обряд “коляда з топірцями”, який зберігся в Криворівні. Колядники, озброєні різьбленими топірцями, ходять селом і співають давні колядки, що поєднують християнські та архаїчні мотиви. Звучання трембіти супроводжує ці обряди, збираючи людей до церкви чи на зустріч колядникам.
Вертеп, коза та культ вогню
Вертеп — різдвяна театралізована вистава з персонажами, такими як пастухи, ангели й царі, — є поширеною традицією в Україні, але в Карпатах вона часто набуває форми народного театру, де сценарій не зафіксований, а персонажі можуть реагувати на актуальні події.
Ще однією карпатською традицією є обряд водіння кози — маскарадна хода з персонажем, який символізує родючість і життєву силу. Цей звичай зазвичай пов’язаний із Маланкою, але в деяких селах він також проводиться під час Різдва.
І не можна оминути культ вогню, що є важливою частиною карпатських традицій. Вогонь, запалений на полонині влітку, вважається священним і не гасять водою — він має “вигоріти сам”. Цей вогонь символізує захист і є частиною обряду, який підкреслює зв’язок людей із природою.
Збереження стародавніх обрядів у сучасних Карпатах
Незважаючи на війну, міграцію та розвиток туризму, карпатські різдвяні традиції досі не перетворилися на “фольклор для туристів”. У селах Прикарпаття й Закарпаття до сих пір зберігаються звичаї Святвечора, з дванадцятьма пісними стравами, дідухом та вечерею для худоби.
Гуцульська коляда вже стала елементом нематеріальної культурної спадщини України, а місцеві громади активно працюють над її охороною та популяризацією. Для решти України ці історії не лише служать туристичним атракціоном, але й нагадують про живу культуру, що продовжує жити серед карпатських гір.
Раніше ми розповідали, що подарувати дитині на зимові свята.