«Преса України» пропонує своїм читачам ознайомитися з думкою «мешканців блогосфери» про резонансні події минулого дня – неділі, 5 лютого.
ОБ УКРАИНО-РОССИЙСКОЙ ВОЙНЕ.
Юрий Касьянов, волонтер и общественный деятель:
Все эти “отжимы территории”, “возвращённые квадратные километры”, “ползучее наступление” – всё это полное дерьмо, не имеющее никакого военного смысла. Не нужное никому, кроме тех, кто получит очередную звёздочку на погоны, и новенький, заслуженный чужой кровью орден.
Я понимаю солдат, которые рвутся в бой. Я знаю, как тяжело сидеть в окопах, как чертовски трудно ждать – недели, месяцы, годы в опостылевшем блиндаже, посреди минного поля, в бесконечной оторванности от нормального человеческого существования.
Я понимаю командиров на линии огня, которые хотят подавить вражескую огневую точку, уничтожить дерзкий миномёт, завалить снайпера, улучшить тактическое положение своего подразделения, и, конечно же, отличиться. Плох тот лейтенант, который не мечтает стать генералом…
Луганский аэропорт, ДАП, Дебальцево – образцы стойкости и удивительного в это инфантильное время мужества наших солдат. И они же – образчики начальственной глупости и верховной трусости. Для чего это всё надо было? – Расстрелянный сектор “Д”, бездумный поход на Шахтёрск, брошенный Иловайск, невзятый пустой Луганск, 32-й блок-пост…
Стойкость, мужество, героизм, смерть в бою солдат – не могут быть только поводом для воспитания патриотических чувств и ступеньками карьерного роста командиров.
Войну не ведут за позицию, за лесочек, за высоту. Что толку выбить орков с первой линии, ворваться в окопы, чтобы потом – час за часом, день за днём, неделя за неделей эти квадратные метры месила вражеская артиллерия, убивая лучших из лучших?..
Война – это не захват территории, а уничтожение врага, навязывание противнику своей воли, и, конечно же, – победа.
Война – это грамотно спланированные операции, заранее подготовленные резервы, ясные цели и задачи в бою.
Если наступать – значит, наступать, а не “забирать территории по минским соглашениям”. Если убивать врагов – значит, убивать их везде, а не только возле Авдеевки или Марьинки. Если сражаться – значит, сражаться, за всю Украину, до конца, а не до очередного перемирия.
Иначе нечего и начинать. Пацанов жалко.
Владимир Парасюк, активист Евромайдана и внефракционный народный депутат:
Вчора був в Авдіївці. Моя ціль була поїхати до побратимів і запитати, що вони думають про торгівельну блокаду, ну і за одне побачити дуже близьких для мене людей.
Отож, вони всі підтримують те, щоб у нас не було жодних торгівельних відносин з непідконтрольними територіями і росією загалом. Всі дуже добре усвідомлюють: доки на війні заробляють мільойни і мільярди, ця війна буде тривати вічно.
Багато хто казав: “От тільки буде відпустка, так зразу до вас і приєднаюсь”.
У вигадані розповіді про енергетичну катастрофу і тотальну неспроможність України жити без ОРДЛО ніхто не вірить. Бо кожного дня всі бачать, що окрім вугілля, переміщуються метал, будівельні матеріали і нафтопродукти. І з точки зору моралі, яка може бути торгівля з ворогом.
Дякую Всім, хто підтримує блокаду. Це один з наших фронтів. Не вірте проплаченим політологам і політикам, слухайте власне сумління і дійте так, як підказує серце. Ворог все робить, щоб нас роз’єднати і повсварити. Заради Бога і України, я вас дуже прошу, давайте будемо єдині.
Ми переможемо!
Павео Бондаренко, журналист:
Привіт, любі “полуношники”. На ваше питання, на кого працюють Поросюк и комбатяня Насіня відповідаю: вже другу добу пливе Україною пахуча хвиля брехні про те, як “блокіратори” начебто виявили у потязі зброю, яка їхала з України на Лугандонію.
Не треба мати три класи освіти, не треба вставати з-за компа, аби розуміти: ніхто не погонить ешелон, знаючи, що попереду сидять “блокіратори”. І треба бути зовсім крейзі. щоб покласти у вагони зброю.
Це ж треба було придумати… пелять (це рибка така, дуже смачна, коли що)… Зброя у пульмановських вагонах… Через станцію, де тирять все, шопопало. Без охорони. Просто так, навалом, як дрова. Та ще туди, де височить на обрії грізна постать Вови Поросюка. В степу що, доріг-стежин мало?
Виходячи з цього абсурду, журналісти почали перевірку сенсації і виявилося, що це – цілковита брехня. А фотки – з інших часів, і навіть географічних широт.
Брехню цю почав розповсюджувати широко відомий в узкіх кругах журналіст Ростіслав Демчук. Той самий, який пише для сайту “Обосіратєль”, що належить дружбану Шуфрича – проходимцю і жуліку Міші Бродському. Той самий, який працює на пана Тягнибакса. Той самий, кого вже не раз ловили на брехні. Зараз Ростіслав активно відбивається від людей, які хочуть казати йому своє “дякую”.
Побажаємо Ростіславу успіхів в цій нелегкій справі і сподіваємося, що вона того добряче КОШТУВАЛА.
P.S. Втім, не подумайте, що цю каламуть “блокіраторам” феесбейка замовила. Там, звичайно, далеко не Штірліци зібралися, але навіть їм така дурня в голову не прийшла б.
Як на мене все дуже просто: “блокіратори” побачили, що їх вже зовсім забули.
За Авдіївкою, Гранітним і Сартаною, за смертями і справжніми подвигами волотнерів, рятівників, донорів, лікарів, військових “подвиги” під коньячок та бутіки у безпечному Бахмуті видатних “блокіраторів” якось відійшли на -надцятий план.
От вони й замовили… вагон зброї.
Цікаво, скільки це коштувало, га, Ростіславе?
Егор Соболев, народный депутат, заместитель главы фракции «Самопомощь», глава комитета ВР по предупреждению и противодействию коррупции:
Я повернувся до залитого світлом, мирного, теплого Києва, а вони залишились там.
Ветерани цієї Війни за Незалежність, які, не дочекавшись хоча б проявів інстинкту самозбереження з боку клептократичної держави, почали самі зупиняти торгівлю з окупованими Росією територіями. Торгівлю, яка дає ресурси в “ДНР” і “ЛНР”, щоб звідти вчиняти нові напади на жителів України та її захисників. Торгівлю, яка далі розкладає керівництво СБУ та Збройних сил України. Торгівлю, яка дає фантастичні прибутки парі олігархів, що використовують створену війною різницю в цінах і можливість за спецдозволами СБУ завозити все що завгодно без акцизів і будь-якого контролю.
Завтра я разом зі справжніми колегами по Парламенту буду знову пропонувати ухвалити Закон «Про окуповані території», який, зокрема, забороняє цю торгівлю на крові, залишаючи можливість продавати на окуповані території лише їжу та одяг. А ветерани Війни за Незалежність далі боротимуться з ризиком приходу ДРГ (яку можуть послати з обох боків фронту), холодом континентального донбаського клімату і безсовісними начальниками поліції, які, як і в часи Майдану, перекривають завезення продуктів, спальників та піддонів.
Допоможіть їм, будь ласка, чи волонтерською допомогою, чи грошима, чи власною готовністю взяти участь у блокуванні торгівлі на крові
Штаб блокади торгівлі з окупантами
Денис Пятигорец, блогер:
«Нам нужєн мір»
Читаю коментарі деяких громадян України під своїми постами про війну, в яких вони закликають мене та інших дописувачів схаменутися та подумати про мир. «Нам нужєн мір» – кажуть вони: «Годі вже вбивати одне одного», апелюють вони до своїх співгромадян.
От коли таке читаєш, хочеться побажати таким людям, щоб колись до них в квартиру забрався здоровенний жлоб з такою ж здоровенною бабіщею, зайняв одну з ваших кімнат та влаштував там з нею п’яну оргію з наступним розгромом цієї кімнати та послідуючим винесенням з неї всього цінного на продаж.
І щоб ви прийшли до того жлоба та його баби з законною вимогою – забратися геть з вашої квартири, а він щоб вам рожу набив, та почав вимагати, щоб ви його страшну алко-бабу в себе в хаті прописали. І щоб без її дозволу до вас ніхто в гості прийти не міг, щоб ви ремонт без її дозволу не змогли у власній квартирі розпочати, щоб ви не змогли без її дозволу вашу квартиру продати чи вписати в заповіт – тільки тоді цей жлоб обіцяє піти з вашої квартири але баба залишиться, і він обіцяє періодично навідуватися до вас знову, щоб злягатися зі своєю бабою.
І ось тут вам уривається терпець, і ви викликаєте поліцію. А поліцейський приходить до вас і каже: «Ну не сваріться. Так не можна. Ви ж люди. Не можна бити одне одного. Треба жити в мирі» і йде собі, залишаючи вас на одинці з незваними гостями.
І що ж ви будете робити? Пропишите шмару в хаті та будете терпіти її дебоші з тим жлобом, чи будете шукати допомоги в друзів, сусідів, родичів, щоб того жлоба з його багінєй випхати з власної оселі?
Зрозумійте, всі в Україні хочуть миру. Абсолютно всі! Нікому не потрібно, щоб наші сини гинули на війні. Але! Все це до того часу, доки ворог не прийде на нашу землю. Ми не воюємо за Придністров’я, Осетію чи Карабах. Ні. Ми воюємо за частину НАШОЇ землі. І якщо Росія піде з нашої землі, то ніякої війни більше не буде. Розумієте? Війни не буде, якщо Росії піде з України!
Тому якщо ви, шановні громадяни, вже так хочете позакликати когось до миру, то будь-ласка звертайтеся з цими закликами до того блядського жлоба, а не до власника квартири. Бо коли ви робите навпаки та закликаєте «до миру» власника квартири, ви фактично підтримуєте претензії того жлоба на кімнату, яка йому не належить. Так зрозуміло?
Тим часом, населення Донбасу продовжує боготворити Ахметова.
О СИТУАЦИИ В РУМЫНИИ.
Михеил Саакашвили, бывший президент Грузии и экс-глава Одеской ОГА:
В Румынии правительство, исходя из интересов коррупционеров, попыталось отмазать их от уголовной ответственности, приняв декрет о том, что тысячи коррупционеров будут освобождены от ответственности, если украли меньше 44 тысяч евро.
Этот договорняк в Румынии сработал на уровне политического спектра, не возражал никто, но возразил главный субъект – народ Румынии. Сотни тысяч людей вышли на улицы и заставили правительство отказаться от договорняка и оставить в силе нормы, которые преследуют коррупционеров.
Вот вам ответ на вопрос, почему в Румынию, которая голодала вначале 90-ых, и украинцы, выезжая туда, давали детям конфеты, чтобы они не умирали с голоду, сейчас массово эмигрируют украинцы в поисках лучшей жизни. Там где коррупция, там нищета, там нет будущего.
Надеюсь, пример Румынии в феврале станет примером для Украины в течение ближайших нескольких месяцев, для того, чтобы мы вместе заставили власть барыг убраться и полностью изменить правила игры.
О СИТУАЦИИ В СИРИИ.
Юрий Бутусов, журналист:
Стрелков-Гиркин: В контракты наемников российских ЧВК включен пункт – в случае гибели тело тайно кремируют на месте. “Нет тела – нет дела”
Какие удивительные подробности военных операций РФ со временем становятся достоянием гласности! Оказывается, информация о мобильных крематориях для утилизации уничтоженных российских наемников – это вовсе не пропаганда и не слух. Надо же. Я думал, что все-таки это какое-то преувеличение, ну ведь 21-й век, все-таки… Но офицер ФСБ Игорь Стрелков-Гиркин, развязавший войну на Донбассе, бывший “министром обороны ДНР”, разумеется, о порядках в российской армии и спецслужбах осведомлен вполне точно. Ведь сам Гиркин также командовал собранным из наемников отрядом ФСБ “Крым”, и знает обо всех нюансах контрактов российских ЧВК – частных военных компаний. Гиркин написал о Сирии – но если контракты на сжигание тел убитых наемников действуют в Сирии, то можно предположить, что и во время войны в Украине правила действуют те же самые.
“Большую часть вспомогательных операций в Сирии осуществляют не кадровые военные, а наёмники из ЧВК. По имеющимся данным, теперь тем, кто вступает в ЧВК, перед отправкой в Сирию включают в контракт пункт, в котором наёмник, в случае гибели, заранее соглашается на кремацию тела прямо на месте. “Нет тела – нет дела” – сей древний принцип российского следствия креативно применяется на военном поприще. С учетом всех других пунктов (о сохранении в тайне всего .что связано с участием в военных действиях и т.п.) – можно вообще утилизовать сколько угодно людей и сделать это более-менее незаметно.
Что сказать? Такого цинизма, пожалуй, в нашей стране еще не было никогда”.
О СИТУАЦИ В США.
Игорь Эйдман, российский социолог и публицист:
«Уважаемый убийца Путин»
После заявления Трампа о том, что он уважает Путина, корреспондент телеканала Fox News возразил: «Но Путин — убийца». Трамп спорить не стал, просто констатировал: «Есть много убийц. У нас много убийц…» и выразил желание поладить с Россией. То есть Трамп фактически признал, что Путин убийца, но тут же дал понять, что не видит в этом ничего страшного.
Это не какая-то очередная глупая выходка Трампа. Такая позиция полностью соответствует его мировосприятию. Дело в том, что в мире Трампа не было эпохи Просвещения, Декларации прав человека, становления правого государства. Это мир феодальной Европы, дикого Запада или раннего колониализма. Мир варварства, где сильный всегда прав, а для достижения цели все средства хороши. В нем то, что правитель страны убивает своих врагов – совершенно нормально и естественно. Здесь, как считал известный реакционер 19 века Жозеф Де Местр, идеальный властитель должен быть прежде всего палачем, чтобы держать людей в повиновении. Думаю, то, что Путин – убийца не мешает, а скорее помогает Трампу его уважать.
Трамп уже неоднократно демонстрировал свое презрение к правам человека, призывал пытать обвиняемых в терроризме, а недавно публично высказал свое неуважение к суду, т.е., по сути, к правовому государству. Он — исключительный в наше время пример лидера демократической страны, отрицающего гуманистические ценности. Поэтому его конфликт с американской политической системой, созданной на основе идей Просвещения, неизбежен. Что он будет делать в этой ситуации? Боюсь, пойдет на любую авантюру.
Лев Рубинштейн, российский журналист:
Около кассы в супермаркете один мужик другому рассудительно говорит: “При таком бардаке Америка скоро рухнет”. “А чего?” – без особого интереса спрашивает второй. “Ну, смотри, – говорит первый, – Президент издает указ, а какой-то там судья его отменяет. Может такое государство существовать? Разве ж такое возможно?” – “Ну, ваще-то, да”, – вяло соглашается второй и выкладывает из корзинки на ленту две бутылки пива “Рижского”, батон белого, банку зеленого горошка и пакет молока.
Николай Травкин, бывший народный депутат СССР, экс-депутат Госдумы РФ I-III созывов:
Невообразимо…
Федеральный судья из Сиэтла признаёт Указ президента Трампа незаконным и таможенники, пограничники, т.е. с и л о в и к и, исполняют решение судьи.
…И в это же время судья в г.Киров открыто подтирается Законами РФ и Конституцией в угоду кремля.
Действительно, в правовом плане мы живём в разных цивилизациях.
О СИТУАЦИИ В ОДЕССЕ.
Ирина Медушевская, продюссер из Одессы:
Отвлеку вас немножечко от Юли и Трампа, хотя тема шикарная, тут согласна, старинным одесским, но всё еще актуальным анекдотом, я его четыре года назад выкладывала:
Терминатор высаживается вечером в центре Одессы:
– Мне нужна Сара Коннор!
– Вы идиот? Искать женщину по имени Сара в Одессе? У вас аккумуляторов не хватит.
– Ты не понял, я – киборг!
– А я Трайберг, это Одесса – тут все такие.
– Я послан с миссией!
– Вы конечно, киборг, уважаемый, но я на вашем месте транзистор бы прикрыл…
– Грядёт восстание машин!
– (в сторону) Изя, ты слышал человека? Я же говорил, что таксисты поднимут цены!
– Я ищу мальчика, который возглавит восстание!
– О последнем еврейском мальчике, который возглавил восстание, написали книжку.
– Какую?
– «Евангелие»… Пойдёмте я вам всё расскажу!
О ПОПУЛИЗМЕ.
Арсен Аваков, министр внутренних дел:
К великому сожалению – ложь, домыслы и манипуляции в последнее время создают новую реальность. И эта реальность не созидает. Это реальность деструкторов и неумех-паразитов.
Этот факт – диагноз болезни интеллектуальной элиты страны. Раковая опухоль параллельной реальности, неспособность общества и его лидеров очищаться от сладкого зловония популизма, неспособность объединить усилия вокруг реальных, а не вброшенных проблем – ключевая беда страны сегодня.
Популизм ведущих политических сил способствует фрустрации населения – завышенные ожидания и разочарование от недостаточной их реализация в реальности – яд, который методично отравляет всех нас. . Этому способствуют как политики, находящиеся при власти, так и оппозиционные силы.
Фрустрация – источник агрессии. Особенно в том случае, когда населению рассказывают, как все плохо, но не предлагают действенных вариантов решения проблем. Таких доморощенных и заезжих мессий у нас и у самих пруд пруди. Да еще всему, что способствует разрушающему самоедству и фрустрации – активно помогает реальный наш враг, ведущий против нас войну.
Впрочем, еще громадный вопрос – кто бОльший наш враг – путинский режим или мы сами, допускающие такую вопиющую беспомощность во внутренней гигиене самоорганизации общества?
В этой ситуации жизненно важны – торжество здравого смысла и диктатура реальных постулатов выживания и развития. Постулатов тяжелых, не популярных, не красивых, не ведущих тех кто их провозглашает к вершинам власти или богатства. Постулатов правильных. Таких, при реализации которых мы охнем от тяжести предстоящего пути, но будем точно знать, что ЭТО нас выведет к состоянию процветающего общества и мы будем жить в счастливой и успешной стране..
Нам, каждому в отдельности и всем вместе – нужно это пройти – трансформировать сознание и действия.
Важным серьезным дядькам в дорогих часах или пижонам-хипстерам, одинаково думающим о своем месте и выгоде на очередных предстоящих выборах.. Юным карьеристам, готовым на все, чтобы прорваться в верхушку. Испуганным профессионалам, не говорящим правду начальству и обслуживающим их игры в параллельной реальности.. Верхушке власти, думающей о воспроизводстве себя любимых в вечности, как категории всеобщего счастья..
Всем и каждому, от министра до простого рабочего – ради всеобщего торжества здравого смысла и выхода из состояния всепоглощающей фрустрации и агрессии – нужно взять на себя ответственность тяжелых, некрасивых, непопулярных – но честных и правильных объединённых действий ответственных граждан, а не созерцающего населения.
О СЕТИ.
Алексей Арестович, актер и блогер:
– Український сегмент Інтернету не розмовляє – кричить.
Це відповідає тій стадії розвитку, коли люди вже навчилися (початково) заявляти власну позицію, но ще не вміють робити це рівно і спокійно, лише вигуками.
Наскільки це для них стресова ситуація – “говорити публічно”, видно по механізмам самонакачки, які використовує український користувач соцмереж, для того, щоб дозволіти собі висловитись.
Йому неодмінно треба з кимось боротися, когось ненавідити, за кимось плакати, когось висміювати, когось викривати, з кимось мірятися, приміряти ролі, роздмухувати ПВВ, принижувати когось, об’єднуватись з кимось проти когось, інакше, йому важко дістати з надр самого себе власну думку та почуття.
Це добре, бо це прогрес.
Якщо у 2013 році середний психологічний вік українця дорівнював десь рочкам 11, і у ФБ були суцільні фрайдіз, їжа, подарунки, відпустки та дні народження, то зараз це вже пубертат – 13-14:
– Ненавіджу! Відвалите! Ви винні, ви, ви!.. ми переможемо! Вони йдуть!!!!
І, навіть, перші спроби думати.
Люди, яких виховували замітати власні потреби під ковдру, терпіти та нехтувати собою, вчаться говорити: від себе і про себе.
Деякі з них, у кого це потрошку виходить, сповнюються такої пихи, що одразу потрапляють у стадію – “Король говорить”.
Особливо я поціновую “воєнний жанр” – усю цю “арту, б/к, стрелкотню, насипали, прилітіло”: хлопчики, що не награтися у дитинстві у війнушку (або закосілі свого часу від армії) спішно засвоюють соціальні ролі “крутих, просолених чоловиків”.
Важко все ж таки дається зміна культурної матриці.
Але дається.
То дай Боже.:)
[articles_related]