Маленькі, великі, чорні, білі, з проводами, без проводів. Ціни від тисячі до тридцяти тисяч гривень. Продавець підходить і питає: “Що шукаєте?”. А я навіть не знаю, з чого почати. Знайоме відчуття? Давайте розбиратися разом, що тут до чого: https://soundmag.ua/uk/catalog/headphones/
Перше, що впадає в око — розмір
Ось ці маленькі “таблеточки” в коробочці — це TWS-навушники. Повністю бездротові, нічого не з’єднує їх між собою. Виглядають мініатюрно, але продавець каже, що у них повноцінний звук.
Поряд стоять навушники побільше — накладні. Вони як навушники, які я пам’ятаю з дитинства, тільки без проводів. Беру в руки — легенькі, але відчутні. На голову надягаються м’яко, амбушюри приємні на дотик. Продавець каже, що у них батарея живе довше, ніж у маленьких. Це плюс.
А ось великі “банки” — повнорозмірні. Виглядають солідно, як у музичних продюсерів з фільмів. Надягаю — вони повністю закривають вуха. Одразу відчуваєш себе у своєму світі, зовнішні звуки приглушуються. Важкуваті, але якось дуже комфортно. Продавець помічає мій подив: “Це через повну ізоляцію від шуму”.
Провід чи свобода?
Дивлюся далі і бачу схожі моделі, але з проводами. Ціна помітно нижча. Запитую чому. Продавець пояснює: бездротовим потрібна батарея, Bluetooth-модуль, складніша електроніка. А провідні — просто підключив і працюють. Ніколи не розрядяться в найневідповідніший момент.
Але ж провід — це незручно? Виявляється, не всім. Хтось сидить на одному місці за комп’ютером — навіщо йому бездротові? Хтось каже, що звук у провідних за ті самі гроші чистіший. Беру обидві моделі, порівнюю в руках. Провідні легші — не треба батарею носити.
Цифри на коробках: що вони означають?
Почав розглядати характеристики на цінниках. Ом, герц, децибели — як у підручнику з фізики. Продавець бачить мою розгубленість і спрощує:
“32 Ом — це опір. Чим менше, тим легше телефону розгойдати навушники. Для телефона 16-32 Ом норма, більше — вже потрібен підсилювач”.
“20 Гц – 20 кГц — це діапазон частот. По суті, це все що людське вухо може почути. Якщо пишуть 5 Гц – 40 кГц — це маркетинг, ви все одно не почуєте”.
“100 дБ чутливість — це наскільки голосно грають. Чим більше, тим голосніше. Але понад 110 дБ — вже ризик для слуху”.
“А можна послухати?”
Звичайно!
Перші навушники — бюджет. Звук… нормальний. Чую музику, слова розбираю, але якось плоско все. Наче слухаю з іншої кімнати.
Другі — середній ціновий сегмент. Баси відчуваються, голос співака чіткіший, інструменти розрізняю окремо. Так, це вже те, що треба.
Третя пара — преміум. Надягаю і… вау. Наче зі мною у кімнаті весь оркестр. Чую деталі, яких ніколи не помічав у цій пісні. Але ціна кусається.
Шумозаглушення — фішка чи маркетинг?
Бачу на багатьох моделях напис “ANC”. Активне шумозаглушення. Шум магазину раптом зникає, наче мене накрили ковдрою. Дивно і трохи некомфортно — відчуття тиску у вухах, як у літаку.
Але розумію, чому це корисно. У метро, у офісі, де галасливо — це справді порятунок. Хоча за тишу доводиться доплачувати тисячі дві-три зверху.
Отож, що вибрати навушники — це як знайти свою пару взуття. Треба міряти, ходити, відчувати. Цифри на коробці допоможуть зорієнтуватися, відгуки в інтернеті дадуть підказки, але фінальне рішення — за моїми вухами і головою.
Виходжу з магазину з новими навушниками. Вони не найдорожчі, не з найкрутішими характеристиками, але вони мої — зручні, звучать добре і підходять під мої потреби. І це головне.