Текст Радіодиктанту національної єдності 2025 року офіційно опублікували онлайн, тож усі, хто писав його в прямому ефірі, тепер можуть звірити свої записи та знайти можливі помилки. Повний варіант диктанту під назвою “Треба жити” став доступним завдяки “Суспільне Культура” та “Українському Радіо”. Авторкою цьогорічного тексту є письменниця Євгенія Кузнєцова, а читала диктант народна артистка України Наталія Сумська. Організатори зазначають, що офіційні результати оголосять після того, як спеціальна комісія опрацює всі листи й електронні варіанти, надіслані учасниками з різних міст та країн. Тобто підсумки стануть відомі не одразу після ефіру, а після повної перевірки, як це традиційно робиться щороку. Про це повідомляє Преса України із посиланням на публікацію “Суспільне Культура“.
Сам текст “Треба жити” вже називають емоційним зверненням, у якому поєднуються побутові сцени, досвід війни та дуже особисті відчуття. У тексті є мотиви турботи одне про одного, волонтерства, підтримки армії, добрих справ, які здаються малими, але тримають людину “в житті”. Авторка говорить про важливість не відкладати життя “на потім”, не чекати “кращого часу”, а жити тут і зараз, навіть коли цей “зараз” далекий від ідеального. Там є і теплі деталі — дім, кава, коти, друзі, поїздки, подарунки і світло в побуті, — і жорстка реальність війни, яка звучить прямо, без прикрас. У підсумку диктант працює не тільки як орфографічне завдання, а й як маніфест стійкості: попри постійну небезпеку, страх і втому, ми маємо жити, любити і говорити українською далі.
Текст Радіодиктанту 2025
Треба жити!
Жити треба цікаво: читати книжки, ходити в театр, дресирувать пса Патрона…
Треба жити! Не впівсили, не трошки, не завтра, не після. По-справжньому! Зараз! Треба гладити котів, збирати гриби, везти цуценят із фронту на “інтерсіті”, робити ремонт і приносити щастя тим, кого любимо. Треба купувати сукні з лелітками і донатити на військо, вишукувати РЕБи і генератори, а ще – нишпорити вечорами в міжʼярʼї ботсаду, бо на перший урок треба принести каштанів.
Треба любити свій дім, навіть якщо він тимчасовий і далеко від справжнього дому – того, що в серці. Треба здавати кров, і, може, з нею ще в чиємусь серці поселиться любов до слів: “допіру”, “пітятко” чи “кияхи”.
Треба цілуватися, коли випадає нагода, і казати те, що на думці. Немає часу на півтони. Матеріальне – крихке, життя тікає крізь пальці. Справжнім виявилось тільки те, за що не можна схопитись руками: спогади, сміх і любов.
Ще треба плакати, коли можеться. За все те, що ніколи не мало з нами статися. За те, що ми не тільки знаємо, як пишеться “далекобійний дрон” або “балістична ракета”, а й розрізняємо їх на слух.
Росіяни хочуть, щоб ми стали схожими на них: скніли у вічній гризоті. А ми будемо жити цікаво – всупереч історії і заради тих, хто після нас говоритиме нашою мовою.
Радіодиктант національної єдності 2025
Радіодиктант національної єдності цього року провели 27 жовтня у День української писемності та мови. Захід, як і в попередні роки, мав не просто навчальний, а й символічний характер: це публічна акція підтримки української мови та відчуття спільності, коли ти одночасно з іншими людьми по всій країні пишеш один і той самий текст. У прямому етері диктант читала Наталія Сумська, і саме її голос став офіційним “темпом” для всіх, хто долучився до написання. Втім цього року читання викликало хвилю реакцій у мережі. Багато слухачів зізналися, що не встигали записувати речення повністю і ставити розділові знаки, бо темп звучав для них зависоким. Дехто навіть зазначав, що перші абзаци були настільки щільними, що доводилося пропускати окремі фрагменти, щоб не відстати від наступних.
Навколо диктанту розгорнулася й стилістична дискусія. Частина учасників критикує не лише швидкість озвучення, а й сам текст. Серед тих, хто публічно поділився невдоволенням, є досвідчені учасники, які пишуть Радіодиктант щороку й звикли виконувати його без жодної помилки. Вони називають цьогорічний варіант “найскладнішим за всі роки” та звертають увагу, що текст нібито був “недобре прочитаний”. Лунають пропозиції, щоб у майбутньому текст диктували не актори, а ведучі з темпом, звичним для вчительського диктанту, з довшими паузами між фразами. Також пролунала думка, що інший читець міг би зробити диктант більш комфортним для сприйняття й однаковим для більшості слухачів, особливо для тих, хто вперше долучився й не має досвіду швидкого письма під запис.
Раніше ми розповідали, що українська мова може стати офіційною в ЄС.