Порошенко – винуватець війни, через Кличка і Тягнибока був референдум у Криму, а тепер США, ЄС і ООН повинні допомагати у проведенні мирних переговорів. Про це та багато що інше заявив президент-утікач Віктор Янукович, так і не визнавши свої помилки.
Новину передає «Преса України».
«Моєю головною метою завжди було будувати благополучну, успішну Україну. Але організатори Майдану принесли в неї розкол і громадянську війну. Влада, яка прийшла, в результаті збройного антиконституційного державного перевороту, не сприймалася людьми на південному сході України. Радикали Майдану, які намагалися принести ідею перевороту в Крим і Донбас, викликали різко негативне ставлення і сприйняття того, що відбувається в Києві.
Висловлювання Кличка, що з півостровом зроблять ще жорсткіше, ніж з Києвом, і Тягнибока: «Умиються кров’ю і все зрозуміють. Зламаємо, як віник. У нас в цьому питанні є міцна підтримка», – це були їхні слова щодо Криму. Фактично, справжні плани учасників державного перевороту по відношенню до жителів півострова. Кримчани, які стежили за подіями, що відбуваються на Майдані в Києві та в інших містах України, які чули гасла, під якими рвалися до влади організатори Майдану і масових розстрілів, зробили свій вимушений вибір.
Висловлювання діячів Майдану і нинішнього керівництва, ініціатива у скасуванні мовних законів у парламенті, заклики представників радикальних націоналістичних організацій придушувати мітинги незгодних з державним переворотом, заклики до побудови нової, національної держави з українським стрижнем – усе це підтверджувало справедливість і обгрунтованість побоювань жителів. Тому, якщо говорити про державну зраду, то потрібно говорити про тих, хто своїми діями довів Україну до розвалу, втрати території, розв’язання громадянської війни, в якій загинули тисячі людей, а мільйони стали біженцями.
Чому здали Крим? Складається враження, що влада зробила все, щоб відштовхнути Крим від України, звільнитися від проблемної території. З урахуванням показання багатьох свідків, які виступили в суді, можна абсолютно точно сказати, що конкретних дій по збереженню Криму в складі України тими, хто захопив владу в Києві, зроблено не було. У той момент для них важливішим був поділ владних портфелів.
За події 4-х років ці факти відомі і зрозумілі, тому будь-які міркування навколо того, як це і чому, відповідь проста: кримчани шукали способи, як захистити себе і свої сім’ї. Крим це не просто територія, це перш за все люди, і вони прийняли своє рішення. Воно було вимушеним і передбачуваним. При цьому не можна заперечувати факт того, що ідея шукати захисту у Росії і негайно провести референдум про вихід з держюрисдикції України була підтримана більшістю кримчан.
У кінці лютого – на початку березня 2014 року радикали, які об’єдналися в незаконні батальйони, поїхали на Донбас, чим викликали захисну реакцію місцевого населення. Природне бажання захистити себе, свої сім’ї, дітей, людей похилого віку, захиститься від репресії, захистити свій традиційний спосіб життя. Був короткий період: березень 2014 року, коли можна було почати переговори з представниками південно-східних регіонів, які не визнали державного перевороту; використовуючи всі парламентські та міжнародні засоби зупинити мародерство і насильство над мирним населенням, до якого вдавалися радикали.
Тільки в процесі мирних переговорів можна було пошукати можливість, як уникнути розколу країни, і вже у той час висівшої в повітрі загрози громадянської війни. На жаль, ті, хто захопив владу незаконним шляхом, цього не зробили. Не діяв і був паралізований український парламент. Не знайшлися тоді всередині країни політичних сил, які б застерегли від застосування збройних сил, військової техніки проти мирного населення південного сходу. Тобто, таким чином, влада почала війну проти власного народу, приклеївши на свої злочинні дії ярлик АТО.
Але ж на Донбасі живуть такі ж громадяни України, як і всі інші. І їх почали знищувати за те, що вони були їхніми політичними опонентами і були проти антиконституційного державного перевороту, не підтримали Майдан. За це їх вирішили вбивати і виганяти зі своєї рідної землі.
Сьогодні нинішня влада намагається свої злочини перекласти на мене. Упевнений, це їм не вдасться. Уже близько року я не маю можливості брати участь у процесі, в якому мене намагаються звинувачувати. Українська влада постійно порушує мої права, не допускає до суду, порушує право на захист, не хочуть слухати свідків захисту, обмежують роботу моїх адвокатів.
Я хотів би висловити своє застереження залученим у цей політичний процес. Повторюю – політичний процес. За всі свої незаконні дії ви понесете відповідальність згідно із законом. Більше 10 тисяч загиблих, мільйони біженців, зубожіння українського народу, втрата територіальної цілісності держави, нестримна корупція у вищих ешелонах влади – це результати діяльності тих, хто вже 4 роки планомірно знищує нашу країну. Цей період увійде в історію України як її сама чорна петля.
Війна в Україні виявилася дуже вигідною для української влади. А для українського народу, особливо матерів Донбасу, це горе і страшні випробування. Ця війна створює величезні політичні та економічні проблеми між Європою, Росією та Сполученими Штатами. Війна триває, і поки що не видно її кінця. З’явилася загроза непідпорядкування територій, неконтрольованих Києвом силовим, тобто військовим шляхом, що неминуче принесе ще нові жертви і прокляття народу.
Закон про реінтеграцію Донбасу – це закон продовження війни. Влада в черговий раз розписалася в повній нездатності. Немає бажання йти мирним шляхом. Думки жителів Донбасу повністю ігноруються. Це ще раз підкреслює, що війна – суть цієї влади. А настання миру для неї смертельно небезпечне. Закон про реінтеграцію повністю виключає виконання Мінських угод. Київ продовжує читати текст угоди в тому порядку, який зручний їм. Однак це не сприяє відновленню миру. Відокремлювати події, які відбувалися на Майдані, від подій, що відбуваються на Донбасі, неможливо і неправильно. Це ланки одного ланцюга.
Наслідки були передбачувані. Якби ті, хто захопив владу в країні 22 лютого 2014 року, і їх покровителі на заході, відчували свою відповідальність перед народом України, не трапилася б розколу України. Не була б розпочата війна з мирним населенням, проти якого застосували важке озброєння: авіацію, бронетехніку, артилерію, ракети залпового вогню. І сьогодні все, що намагається робити українська влада – це не шлях настання миру на Донбасі і в Україні.
Сьогодні Україна перебуває у важкому економічному становищі, життя людей нестерпне, особливо старшого покоління: пенсіонерів. У молоді немає роботи. Продовжуючи війну влада тим самим шукає виправдання своєї бездарності, продовжує набивати власні кишені, розвиваючи нестримну корупцію, грабує зубожілу держава і народ.
Тож коли ж буде покладено край цьому? Коли буде кінець війні? Коли брат перестане вбивати брата, перестануть гинути невинні люди? За 4 роки ніхто з української влади не зробив спроб почати прямі переговори не з територією, а з людьми, які там живуть. Вина за це лягає на Порошенка. Він обіцяв припинити війну за лічені дні, але так нічого і не зробив для цього. Невже мало горя принесли ці минулі 4 роки? Невже мало було війни? Адже український народ завжди відрізнявся своєю мудрістю і миролюбним характером.
Я впевнений, що єдиний шлях в пошуку миру – це мирні переговори, прямі переговори з представниками Донбасу за сприяння та під наглядом представників Європейського союзу, Росії, США і ООН. Зі свого боку я планую найближчим часом звернутися до держав-гарантів: підписання угоди по 21 лютого 2014 року; і держав, які відіграють ключову роль у вирішенні конфлікту на Донбасі: США і Росії. Предметом мого звернення стануть пропозиції з пошуку шляху припинення війни на Донбасі і початку ліквідації наслідків подій, відновлення зруйнованої інфраструктури, надання всебічної допомоги постраждалим людям. Дякую».
[articles_related]