На сьогоднішній день головною «неполітичною» українською проблемою (якщо так взагалі буває) став бурштин. Сонячне каміння залягло під невеликим шаром землі (2-7 метрів) в північно-західних областях, де люди славляться своїм умінням брати від природи все, що тільки можна і вигідно це продавати. Проте, цього разу ресурсів виявилося настільки багато і настільки дороговартісних, що жадібна людська натура вже просто не може залишатися осторонь, тому до місцевих копачів приєдналися всі, кому не лінь.
Звісно, першими про «золоту начинку», сховану між кореневищами лісових насаджень, дізналися мешканці найближчих сіл. Однак, на такому собі «клондайку» вже давно оперують не те що умільці з інших областей, а й хитрі іноземці. Безпосередні видобувальники бурштину за напрямком роботи діляться на три категорії: ті, хто працює лопатами (копачі), ті, що за допомогою помп вимивають ґрунт, і ті, хто ситами ловить каміння в бурхливих потоках. Є й такі, які в силу своїх «професійних» навичок просто «кришують» видобуток сонячного каміння і займаються постійним переділом території, влаштовуючи масові бійні з кровопролиттям. Проте, зараз хотілося б приділити більше уваги політикам, які вже аж надто звикли отримувати «свою частку» мало не з повітря, яким ми щодня дихаємо.
Не так давно, 7 лютого, нардепи відхилили законопроект №1351-1 «Про видобування та реалізацію бурштину», який повинен би був розрядити обстановку, давши при цьому можливість заробляти на дорогоцінному камінні усім: і копачам, і державі, і «третій стороні» (вголос називати яку я не вважаю за потрібне). Проте, для відправки законопроекту на друге читання в Раді не вистачило всього шести голосів. Прокоментувала даний «завал» заступник спікера ВР Ірина Геращенко. Вона заявила, що увесь блок законопроектів, які будь-яким чином стосуються бурштину, необхідно відправити на доопрацювання. Виходячи з її слів, уряд збирається діяти тільки «по-європейськи» і приймати тільки «європейські» рішення. Відкритим лишається хіба що питання: а коли ж ми встигли стати справжніми європейцями?.. Бо дивлячись на рівень життя більшості громадян, так відразу і не скажеш, що ми вже там.
В той же день з «урочистою промовою» виступив нардеп-радикал Андрій Лозовий, який відзначив, що гальмування врегулювання справи на Волині відбувається не просто так. В той час, коли Україна набралася кредитів, «як собака блох», коли на іншому боці країни йде війна і коли населення масово біжить закордон, кожен, хто має хоча б мінімальну можливість відщипнути шматочок від пирога, робить це. Не просто робить, а робить навіть собі на зло: зламає щелепу, але відкусить найбільший шмат.
Прийнявши законопроект про врегулювання видобутку бурштину, Україна може хоча б отримати шанс вилікуватися від хвороби, яка носить привабливу назву – кредити від МВФ. Однак, це нікому не потрібно, бо влада має надприбутки що з одного (бурштин), що з іншого (кредити), а, як говориться у відомій приказці: «Ласкаве телятко дві матки ссе».
Найбільш прикро у цій ситуації те, що простий народ, думаючи, що знайшов золоту жилу, з часом зрозуміє всю нікчемність свого положення. По-перше, заробіток, який мають за свою надважку фізичну роботу ті ж самі «копачі», ніколи не окупить їм втрачене здоров’я чи навіть загублене життя (що останнім часом не є рідкістю) і, само собою, ніколи і ні за яких обставин не зрівняється з тим, що отримує від цього наша доблесна влада. По-друге, ці люди взагалі не думають про майбутнє. Так, через кілька років на місці бурштинових копалень залишаться самі лише непрохідні болота і для врегулювання ситуації доведеться збирати «зі світу по нитці», аби зробити нові зелені насадження та масу інших необхідних речей для врегулювання екологічної ситуації в цьому районі. Більш-менш все одно «гастролерам», які приїхали ненадовго по легкі гроші і потім роз’їдуться по домівках. А от що робити місцевим жителям? Руйнувати легше, ніж будувати.
[articles_related]