За таким принципом, дайте мені людей, і я буду працювати (як в анекдоті), працюють журналісти-пропагандисти із сусідньої федерації. Ті, які брешуть про обстріли із української сторони, і про розп’ятих хлопчиків, і про смажених снігурів. Тепер ці люди, журналістики не розуміючи і не володіючи її азами, показують з голубих екранів «ненависть жителів Авдіївки» до ЗСУ, яких давно по той бік кордону називають не інакше, як «карателями». Ото ж про все по порядку.
Останній тиждень просто вразив кількістю «відео звернень» громадян Авдіївки та Донецька. Саме у розпал бойових дій, а обстріли велись із житлових кварталів міста, всюдисущі журналісти найоперативніших та чесних телеканалів світу бігали по людях, у яких нічого, окрім ненависті до «карателів», не залишилось. Ні здоров’я, ні покрівлі над головою. Мова піде про тих людей, кого використали, як сировинний придаток. Як таких, чиї вуста «глаголять істину». Здається, їх можна запросто кваліфікувати, навіть не називати, адвокатами диявола. Поясню. Ці люди не аналізують того, що відбувається у них під носом. Вони не здатні казати правду, бо не бачать її. Вони досі пишуть доноси на сусіда, бо він чекає завершення війни і потай мріє про звільнення свого дому від агресора. Апріорі ФАКТУ від таких людей ви не почуєте.
Чому, запитаєте ви? Спробуємо дізнатись, разом. Видається, що ненависних, до усього українського, людей просто «зробити». Достатньо віджати у них кілька сотень гривень, авто або квартиру, та й прийти і силоміць зайняти владні кабінети. Словом забери у будь-якого хомо сапіенс все і він (вона) згодом дякуватиме тобі навіть за ласкавий погляд. Так, здається, знімаються чергові відео про «укри уматуйте», або «різати укрів як свиней будемо».
Але хто їх, ті відео, знімає. «Ополчення»? Російські найманці, чи наймані Росією тіла у жилетах із написом «пресс»? Це, як то кажуть, питання риторичні.
Однак зверну увагу на інше. Не варто вчитись у виші, щоб знати єдину істину – фактів на емоціях НЕ БУВАЄ. А про те кажу, що таких бабусь і дідусів спочатку обманять, а потім використають їх емоції як факти. А потім з цими ж «фактами» може поїдуть у Гаагу, ну до Кремля – точно.
На противагу заявам цих «народних бабусь» активним користувачам мережі, (чи то пак людям, які вміють аналізувати), варто подивитись ще кілька відео за участі тих донеччан чи авдіївчан, які, як манни небесної, чекають приходу ЗСУ. Вони теж плачуть, але лише після трьох років безперервного «пресування» від «народних бабусь». Ці люди напевне давно «вкусили», що тут немає іншого варіанту окрім присутності на цих територіях України, а ще немає варіанту окрім як мовчати. І потай передавати українським волонтерам останні гроші для армії України. Але це вже інша історія…
Згадалась мені ще одна сторі. Вона про журналістку, яка відчайдушно боролась за життя в українському Донецьку. Коротко, але по суті. За два роки існування, бо життям перебування у вищезгаданому середовищі не назвеш, із такими «народними бабусями» вона просто розчаровувалась … у самому сенсі життя. Можна лише припустити, як важко спати у власному ліжку, а відчувати, що перепочити вирішив навіть не в бліндажі, а на мінному полі. Тільки за рік життя у нормальних умовах, а ця людина виїхала фактично на інший край держави, журналістка змогла вилікуватись від «травм війни». Такі рани, чи то свого роду психологічні розлади, в окупації отримують усі патріоти (українці не за мовною чи політичною ідентифікацією, а ті, хто весь час підтримував і прагнув бодай маленьку лепту внести і підтримати старе поняття єдності та соборності України). Війна перевертає розуміння прекрасного, рідного і чужого. При чому у обох сторін конфлікту.
А на завершення скажу… Аналізуючи черговий кадр із бабусею, яка чекає Ахметова замість українських військових, а смерть своїх однодумців називає «гріхом украінскаго народа», вдайтесь у деталі. Якщо захочете, швидко зрозумієте усю глибину глибин «данбаской мислі».
І ще одне. Українці!, особливо представники ЗМІ, добре подумайте наступного разу перед тим, як дивитись, поширювати чи публікувати на власному ресурсі чергове відео про ненависть до «карателів». Для таких ЕКСКРЕМЕНТІВ є інші сайти, газети і навіть теле-радіо «продукти».
[articles_related]