Новий 2017 рік відзначився змінами, поки лише на папері, у питанні мовному. Традиційно за українську мову «беруться» тоді, коли на носі вибори. Цього разу все можна «списати» на російсько-українську війну, агресію та пропаганду Кремля. І останній варіант, як на мене, найбільш реальний. Або ж такий трактат, пов’язаний із російською агресією, українці та європейці швидше зрозуміють. Як казав один шоумен «піпл хаває». Але маю, вже пробачте мені, одне питання: чого українці самі поховали свою мову і останні десятиліття їм легше було «рішать вапроси», а не вчитись і виправляти свої помилки … бодай у питанні мовному.
Всім нам відомо, що існує у парламенті три законопроекти про мову, які хочуть «підсадити» нас повністю на національний продукт: теле- та радіоефір, пресу, книги, кіно та навіть рекламу. Цікаво, що окремі народні «умільці» охрестили цей закон, і ще один – схожий, такими, які до чогось змушують українців. Нібито не дають права вибору, і знищують демократію. Натомість інший табір, патріотичний, назвемо його так, вказує на те, що це врятує багатостраждальну українську мову. Не без перебільшення багатостраждальну, бо її і справді завжди хотіли знищити. Товариші зі Сходу. А потім коли ті ж «східняки» поступово послабили, на йоту, окремі сфери впливу, то ми чомусь, у питанні мовному, «впали на гальма».
Більше не хочу про політику. Поговорімо краще про нас з вами. Відразу зізнаюсь, за свій «четвертак» досі мови своєї досконало не знаю, але прагну. Особливо на тлі останніх подій, і ще більш особливо через те, що зараз вивчити мову в сотні разів простіше. Про це згодом, а зараз, як кажуть, ліричний відступ.
Так от… Не треба про те, що українська мова це не модно, або така «хвиля», або про те, що нас утискають. Утискаємо ми себе, коли в плеєр кидаємо музику, аби «льогка і потанцевать», коли книги читаємо імперською мовою, бо …. у кожного свої причини (я ж читаю російською хіба класиків та нобелівських лауреатів, Алєксієвич наприклад), коли фільми дубльовані російською, бо «українською не гарно звучить», коли в Київ приїжджаєш і тут «всє гаварят па рускі». Ех, таких прикладів сотні. Але і тут, не в осуд, як кажуть, а для прикладу. А це про що я?! А про те, що вчитись не хочуть, своє «я» переламувати і визнати нарешті, що 20 років ми жили, здебільшого у російськомовному середовищі, і ми звикли говорити або російською, або суржиком. І нам зручно. А зараз нібито змушують мову свою вчити, ледь не під дулом автомата. Досі українська мова для багатьох – це щось на кшталт твір написати на «укрмову», як школярі, до слова, і досі називають цей предмет у загальноосвітньому навчальному закладі…
А тепер повернемось «до наших баранів», вчити мову зараз можна. І це в сотні разів простіше, я би сказала зручніше і навіть цікавіше. Пабліки у соціальних мережах, мовні клуби (так, повірте у такий спосіб і українську вивчають), музика та хороші тексти просто в мережі, на відстані одного кліку. Жаль, що бажання наше ніяк не може подолати цю малу дистанцію. Але повірте, коли починаєш цим цікавитись, то настільки стає приємно, ні, не за себе – за країну. Виявляться у нас безліч невживаних слів, які повністю замінять не лише російські аналоги, а й слова іншомовного походження. І масовості таким словам можемо надати тільки ми. Коли будемо вживати їх у розмовах, у переписках, коли будемо пояснювати нашим дітям будь-які елементарні речі, але українською. Напевне тоді і захочеться нам з вами на радіо чути українське, і газету читати по-справжньому українську, а не нашпиговану російськими «матюками», тоді і український Микита звучатиме для нас приємніше, аніж російський Нікіта.
А якщо вже і взагалі повертатись до спектру «політичного», то напевне варто віддати належне тим людям, які переламали у собі «росіян» і не просто мову українську вивчили, а й традиції та «почуття культури» впізнали.
Що ж до урядових та провладних кабінетів, то тут все просто, як на мене. Як тільки їх бізнесові інтереси перестануть переплітатись із інтересами Росії, то ці «дяді» не лише українську «визубрять», а й закони на пам’ять вивчать і усіх сусідів поіменно запам’ятають враз…
Взагалі, спадає на те, що зусилля як урядовців до мовної політики – провальні. Цікаво, що п’ята колона Кремля завжди апелює такими аргументами. В Україні, мовляв, кризовий стан суспільства, престиж національного впав нібито через соціальні розчарування, незацікавленість державних структур і, звичайно, сама апатія простих громадян. Якщо з першими пунктами можна сперечатись, то наприклад про апатію самих українців… ну, погодьтесь, трохи правди є. До того ж, якби там не було, а починати треба не з мови. Вона повинно бути над усім, завжди. Бо ж знання рідної мови, як на мене, ПИТАННЯ САМОПОВАГИ. І жоден закон – не допоможе, не змусить і не навчить. Тим паче силою мову не виженеш, українську ж Російська імперія так і не вигнала!
[articles_related]