RSS
App Store Google Play
Більше інформації
Реклама
Актуально
  • 4 популярных мифа о Форексе
  • Путін про Мінські угоди: Подобається не подобається - терпи моя красуня
  • Письменник прокоментував озвучені потенційні жертви Україи в разі війни

Децентралізація чи імітація вищої освіти на ринку дипломів

Алекс Зоркий 28 червня 2016, 18:12
Децентралізація чи імітація вищої освіти на ринку дипломів

Про потребу реформування вищої освіти в Україні мова йде давно. У 2014 році постмайданною командою Міністерства освіти і науки був створений та «протягнутий» у Верховній Раді Закон України «Про вищу освіту», який фактично здійснив революцію у даній сфері. Можна сказати, що з  прийняттям Закону «Про вищу освіту» відбулася «децентралізація» вищої освіти — університети отримали набагато більше прав і стали автономними одиницями. Зокрема, цим законом їм надали право формувати власні освітні програми та навчати студентів разом з іншими університетами, створювати структурні підрозділи та реорганізовувати їх за потреби, без вказівок згори керувати власними фінансами та майном, та багато іншого. 

Минуло два роки з прийняття закону, який би мав покращити умови праці викладачів, підвищити зарплатню, та на ділі деякі викладачі масово звільняються з вузів. У когось вже близько пенсія, хтось підшукав більш оплачувану, або менш нервову роботу.  Нерідко з університетів йдуть кращі викладачі, які надзвичайно добре володіють предметом, яких поважають студенти, на парах яких завжди цікаво. 

Рішення викладачів, які йдуть із вузів, спричинене тим, що ця освіта не має сенсу. Точніше, це імітація освіти. Університет утримується державою й коштами платників та на додачу щедро «дотується» хабарями студентів. У випускників універів головна мотивація  - отримати довідку, що вони розумні, мають перспективу отримати гарну роботу за спеціальністю. Але опісля виходу у світ і пошуку роботи багато хто розуміє, що цей клаптик заламінованого пластику під назвою «диплом» не вартий навіть матеріалу, з якого виготовлений. 

То в чому ж корінь проблеми? Річ у тім, що існує суспільний договір, суть якого така: батьки вважають, що диплом потрібен для того, щоб влаштуватися на будь-яку роботу, а університети його надають. Перші не замислюються, що освіта — це не «довідка», а глибокі теоретичні та широкі практичні знання, які допоможуть опісля чотири- чи п`ятирічного навчання влаштуватися фахівцем на вузьку спеціальність із достойною зарплатою. Хтось з батьків вважає, що диплом - це престиж їхньої родини, бо старше покоління не мало вищої совіти. Нерідко батьки всупереч волі дітей не жаліючи зусиль та грошей намагаються роздобути для своїх чад чарівний папірець з надписом «бакалавр», «магістр». Тут діють певні стереотипи суспільства, мовляв, мати диплом про вищу освіту - це ознака того, що їхня дитина належить до вищих верств інтелігенції, а не походить із сільського роду. 

Нерідко для батьків студентів, які живуть заможно, мають певні статки, будинок, ведуть власне домогосподарство, важливо підтвердити певний статус в суспільстві. Бо сусіди, знайомі будуть питати: «А де вчаться ваші діти, в якому університеті, і скільки за це платять?». Батьки майбутніх студентів керуються принципом  «хай буде «корочка» », яка ніколи не завадить. Отриманий «диплом» про вищу освіту потім може десятками років пилитися на поличці серванту, але це ж престиж родини. 

З іншого боку, ринок вищої освіти зараз має чималий попит, тому вузи та університети торгують вищою освітою, як циган сонцем. Університети отримують вигоду з того, що для студентів та їхніх батьків не є цінністю якість знань. Якщо студент не хоче «паритися», він може заплатити. Так університетські функціонери отримують свої «чайові» за не надто марудну роботу, точніше за її імітацію.

В Україні для молодих умів не є аксіомою те, що чим краще ти будеш вчитися, то тим більшу заробітну плату ти будеш мати після закінчення навчального закладу. Університети продовжують давати величезну й часто непотрібну теоретичну базу та жодного «живого практичного досвіду». На противагу у Польщі є факультети, на яких три навчальні дні студент займається в університеті, а інші два — працює на виробництві. 

В тому ж законі прописане створення Національної агенції із забезпечення якості освіти.   Цей орган мав перебрати на себе експертизу можливості видачі ліцензії для нових ВНЗ, формування списку вимог щодо освіти у вищій школі та аналіз якості цих послуг, акредитації освітніх програм та інше. Але, як часто у нас це трапляється, важливі реформи пробуксовують через небажання втрачати роками напрацьовані схеми.

Тому, якщо буде на те воля членів Агенції, потрібно радикально змінювати правила гри, а саме, щороку підвищувати вимоги якості вищої освіти. Якщо ви не спроможні надавати якісні знання — до побачення, ви втрачаєте ліцензію. У тому разі, якщо члени цього новоствореного органу будуть непідкупними, імітатори не зможуть виходити сухими з води. У випадку контролю за якістю вищої освіти університетам доведеться щось змінювати на краще, крім того, вимагати від студентів більшої відповідальності за процес навчання. 

Доки затверджений вище закон не буде реально запроваджений у життя, кращі викладачі будуть йти з університетів або ж, спочатку будуть викладати на парах те, що студенти мають відповідати на сесії, а потім вже те, як воно є насправді. Доки не буде знищена будь-яка можливість імітувати навчальний процес, вища освіта в Україні не зможе стати якісною. Надання вищої освіти - такий же ринок, як будь-яка галузь надання платних послуг. Люди, які вкладають чималі кошти в освіту, мають розуміти, що імітація якісної освіти не призведе ні до чого гарного. Тому, перш за все, самі студенти та їхні батьки, які вкладають кошти в отримання вищої освіти, мають вимагати від університетів більш якісного теоретичного та практичного рівня навчання. 


Більше інформації
Коментарі 0

Тільки зареєстровані користувачі можуть лишати коментарі.