RSS
App Store Google Play
Больше информации
Реклама
Актуально
  • Спецназ готовится к штурму Кабмина, где находится атошник с гранатой
  • Крым и Донбасс вернутся домой - Зеленский
  • Ляшко призвал украинцев не отмечать День Независимости алкоголем

Слідами золота музеїв Донбасу

viktor trigub 25 декабря 2020, 10:59
758

Гучне розслідування викрадення музейних скарбів Донбасу триває з 2015 року. Оприлюднено чимало цікавих, часом сенсаційних фактів.

На території України були незаконно вилучені і таємно перевезені до Російської Федерації значні культурні цінності, що є серйозним злочином у міжнародному праві. І міжнародний скандал з іконою, викраденою з окупованого Луганська, публічно подаровану співпрезидентом Боснії і Герцоговини Додіком міністру МЗС РФ Лаврову, яку росіяни змушені були повернути, лише підігріла інтерес до подій 2014.

Нині впевнено можна сказати, що організатором масштабного пограбування українських музеїв є російський олігарх Костянтин Малофєєв та його спільники – військові злочинці Ігор Гіркін та Олександр Бородай. А також чисельні бойовики незаконних озброєних формувань і фальшивих козацьких угруповань.

Костянтин Малофєєв має бути оголошений Україною у міжнародний розшук. Арештований. Доставлений до Києва і осуджений. Лише він має можливість безконтрольного ввозу і вивозу крадених культурних цінностей в Росії. Це – головний обвинувачений. Це розуміють і у Кремлі.

Тому можливість випадкової дегустації Новічка цим персонажем дуже висока…

І досі літає Європою…

Вже перші наші публікації про викрадені Росією українські культурні цінності, викликали істеричну реакцію в Росії і ДНР.

Ось як зреагував відкритий агент ФСБ, зрадник Шарій.

Ймовірно, що після розголосу про пограбування музеїв Донбасу і нелегальний ввіз культурних цінностей України до РФ, в Москві оцінили ризики появи краденого на аукціонах, в публічних приватних колекціях, оформлення в дар церквам і державним музеям. Було віддано негласний наказ сховати крадене в секретних сейфах, не світити, а щось найбільш одіозне вивезти до “братушек” в Боснію і Герцеговину та в Сербію. Що Малофєєв і зробив.

Цю версію блискуче підтвердив ймовірний агент ФСБ Додік, що є співпрезидентом Боснії, подарувавши по дурості крадену ікону Лаврову. Тим самим закінчивши свій політичний шлях. Буде відставка…

Наші Посольства на Балканах мають уважно відслідковувати появу на аукціонах та в православних церквах ікон та предметів, що були викрадені в Україні. Ці речі стали токсичними, тому від них почнуть позбавлятися, навіть за мінімальними цінами. Що для наших музеїв добре – не буде сенсу красти, якщо неможливо продати…

Час створити в МЗС України відділ розшуку культурних цінностей – процес варто вдумливо координувати…

Етапи нашого розслідування, повторити яке, чи хоча б наблизитися не змогли ні олігархічні ЗМІ, ні спецслужби. Ентузіазм – велика справа!

Донецький краєзнавчий музей перереєстровано на підконтрольній Україні території на базі трьох сільських філій. Заклад врятовано! На жаль, безцінна колекція ДОКМ, залишилася в окупованому російськими терористами Донецьку, і як ми підозрюємо, розграбована у 2014 році…

Нині там діє Донецький республіканський краєзнавчий музей ДНР…

Обстріл і пограбування Донецького обласного краєзнавчого музею.

Команда журналу “Музеї України” започаткувала власне розслідування того ганебного факту в житті музейної Європи.

І хоча все керівництво часопису “несподівано”, ще 2014 року, потрапило у якісь “розстрільні” списки, засуджене “народним трибуналом новорашкі”, ми маємо можливості для проведення певних дій на окупованій території.

Наш представник повернувся з територій, контрольованих терористами. І ми, нарешті, можемо оприлюднити факти, які нам стали відомі. До цього часу більшу частину інформації з міркувань безпеки ми не могли використовувати в наших публікаціях, щоб не нашкодити людині, що перебувала на окупованих територіях.

Отже, що відбулось влітку 2014 року в окупованому Донецьку та про що досі мовчать українські та терористичні ЗМІ? Згадаємо наші старі публікації.

До сумнозвісних подій 2014 року Донецький обласний краєзнавчий музей – один з найуспішніших закладів у даній галузі. Керує ним Денисенко Євген Іванович – заслужений діяч культури України, в минулому – директор Будинку культури імені Леніна Донецького металургійного заводу. Досвідчений керівник, який очолив музей у 1998 році, провів капітальні ремонти приміщень. Приміщення музею , що спочатку призначалось для школи, після переобладнання цілком відповідало вимогам музейної діяльності. Частина будови – 2-х поверхова, частина – чотирьох, 27 залів, два фондосховища – «темне» та «світле», одна з найбільших колекцій скіфських «баб», серед яких унікальні…

А зараз ми підходимо до самого цікавого, що, вочевидь, і зіграло вирішальну роль у трагічній долі Донецького музею. Музей мав так званий «допуск» на зберігання коштовностей та дорогоцінних металів. Початок коштовній колекції було покладено в Маріупольському музеї, але після Другої світової зібрання переїхало до Донецька (Сталіно), який на той час став центром сучасної Донецької області. Колекція постійно поповнювалась новими знахідками археологічних експедицій, серед яких – пам’ятки епохи бронзи, скіфське та сарматське золото, козацькі скарби. Велику оціночну вартість мала також колекція зброї та ще ряд унікальних експонатів. Археологічні експедиції щороку доповнювали фонди новими цінними знахідками. Для збереження подібних експонатів потрібен спеціальний режим – сейфи, сигналізація, тощо, що забезпечує збереження предметів у мирний час. Форс-мажорні обставини теж передбачені. Не передбачена ситуація, коли директор переходить на бік мародерів.

Отже, перейдемо до сучасності. Навесні та влітку 2014 року на Донбасі запахло війною. Диверсійні групи під керівництвом російських інструкторів почали захоплювати адмінбудівлі та населені пункти. Слов’янськ було захоплено терористичним угрупуванням Гіркіна-Стрєлкова. В Донецьку теж з’явились озброєні люди. В подібних ситуаціях в інших містах, як, наприклад, в Маріуполі, керівництво в першу чергу дбало про збереження колекцій. Експонати упаковувались та вивозились у безпечне місце. Нічого подібного в Донецькому краєзнавчому не відбувалось. Директор робив вигляд, що нічого надзвичайного не сталося. Складається враження, що інструкції Євген Іванович отримував з тих самих центрів, що й терористи. Жодних пересторог, жодної підготовки до надзвичайного стану. Що дивно, ніяких розпоряджень не надходило ні з управління культури ОДА, ні з Міністерства. З управлінням зрозуміло – воно при першій-ліпшій нагоді перейшло на бік ворога та стало Міністерством культури ДНР. Але ж київське міністерство щось думало?!! Працівники музею, серед яких, до речі, була достатня кількість патріотично налаштованих, навіть при бажанні не змогли б самотужки рятувати колекції, що стояли на охоронній сигналізації. Потрібна була команда зверху. А її не надійшло. Керівництво зрадило людей і музей.

Далі події почали розвиватись, як в поганому детективі. 16 серпня директор, з невідомих причин, наказав працівникам піти з роботи раніше – до 16-ї години. В цей день прилетіли перші «Гради». Жодних військових об’єктів поблизу не було, але реактивні снаряди акуратно лягли на музей, ліцей «Ерудит» та Палац молоді «Юність». В музеї було вибито біля 70% склопакетів, нещодавно дбайливо встановлених адміністрацією. Як з’ясувалось, розбиті вакуумні вікна – неабияка морока, особливо вітрини у виставкових залах. Та й кабінети працівників були посічені гострими уламками скла. Частина експонатів була пошкоджена приміщеннями гуляв вітер. Прийшли якісь люди з автоматами, цікавились колекціями (з якою метою?). Далі – знову жодних дій по порятунку експонатів. Працівники продовжували ходити на роботу, ховались від обстрілів у підвалах. З якою метою дирекція ризикувала життям колег – нам поки що невідомо.

В двадцятих числах настала кульмінація драми. За чіткої корекції в приміщення музею почали щоночі потрапляти залпи «Градів». 22 число було найбільш нещасливим для багатостраждального закладу. Було пошкоджено покрівлю, наскрізні пробоїни з’явились у стелі та перекритті підземного сховища, розбито центральний вхід. Кому і навіщо було нищити нестратегічний об’єкт – про це – згодом. А поки що співробітники намагаються врятувати вцілілі предмети, розбирають завали, намагаються з ризиком для життя дістати з підвалу фондову колекцію. На фоні цього директор веде перемовини з керівництвом ДНР, які обіцяють надати техніку для розбирання завалів та нове приміщення юзівського періоду. Жодна з цих обіцянок не була виконана – багато експонатів залишилась просто неба під завалами в зиму.

Але, вочевидь, метою даної спецоперації було аж ніяк не переселення музею в інше приміщення. Залишки колекцій було самотужки перенесено до іншого напіврозграбованого музейного корпусу – Музею війни. Значну частину співробітників, які ходили на роботу під обстрілами, скоротили. А тепер переходимо до найцікавішої частини донецької музейної драми – колекція коштовностей, що оцінюється в суму з вісьма нулями, «безслідно» зникла. Після 15 серпня ніхто про неї нічого не чув! За нашою версією, вона могла виїхати з одним з «гумконвоїв» разом з іншими, найбільш цінними предметами музейного зібрання.

«Відмінник» культури ДНР Денисенко за допомогу в організації спецоперації отримав довгоочікувану посаду директора Театру опери та балету, його місце в музеї посів бувший вчений секретар Кузнєцов Денис Олександрович – типовий представник нової генерації донецької «бидлоеліти». Ядро колективу – «спар-патріоти» Кузнєцов, зав. фондами Койпаш Тетяна Павлівна та ще кілька «увєровавших» в «руський мир» зараз творять ДНР-культуру. Проводять з вцілілих експонатів виставки та співають осанну керівництву псевдореспублік. А в цей час безцінні колекції коштовностей, можливо, розходяться по приватним колекціям. Або дбайливо інвентаризуються у схронах ФСБ.

Амплуа попередніх акторів нам зрозумілі. Незрозуміло інше – чому весь цей час мовчить Міністерство культури України з її патріотичним керівником? Чому нема запитів та звернень до СБУ, до міжнародної спільноти? Чому, врешті-решт, списки зниклих експонатів не оприлюднили з метою запобігання їх незаконному продажу? Дуже дивна поведінка. А ще викликає тривогу, що після повернення окупованих територій під патронат України сєпар-патріоти, в черговий раз перефарбувавшись протопчуть стежку до керівництва міністерства. Регіонали ж так зробили? А у цих, після вдалого ґешефту з коштовностями, буде з чим підійти до начальства. – написав член редколегії журналу “Музеї України” Вадим Логвінов.
– В 29 выставочных и экспозиционных залах находится примерно десять процентов наших богатств, – рассказывает директор музея Евгений Денисенко. – Остальное – в фондах. Самые ценные экземпляры, к примеру, золотые, – в особом месте, куда даже я могу зайти только с хранителем (у каждого из нас – свой ключ). Кое-что оттуда вы увидите на выставке, открывающейся в наш день рождения. Там будут представлены редчайшие экспонаты, которых посетители практически не видели. Жаль, не сумеем показать найденный в районе Шахтерска золотой скифский шлем весом пять с лишним килограммов! Его еще в советские времена забрали в музей драгоценностей Украины. Сейчас бы мы его ни за что не отдали…

– Ведется ли учет накопленного?

– Конечно! На каждый предмет есть соответствующий паспорт. Система учета компьютеризирована. А ведь когда я пришел сюда одиннадцать лет назад, тут был всего один компьютер! Теперь около тридцати.

http://donbass.ua/news/region/2009/12/25/v-donecke-pokazyvajut-sokrovischa.html

Тоді був оприлюднений відкритий лист Путіну, що спровокував чимало драматичних подій, про які широка громадськість знову дізнається за багато років…

Президенту России Путину В.В.

Редакция журнала “Музеи Украины” сообщает, что украинский город Донецк ныне полностью контролируется представителями спецслужб и армии РФ. Соответственно, именно на них лежит ответственность за разграбление коллекций Донецкого областного краеведческого музея. Исчезла особо ценная часть Музейного фонда Украины, хорошо известная специалистам, изученная и описанная.

Есть единственный путь вывоза и продажи украденного – Россия.

Во избежание грандиозного международного скандала, который еще больше повредит имиджу Вашей страны, просим поручить руководству ФСБ РФ, возможно с участием представителей международных организаций, провести расследование разграбления известного в мире музейного учреждения Донецка, установить виновных и вернуть ценности. Желательно, официальным властям Украины…

Виктор Тригуб, редактор журнала “Музеи Украины”

Ось таке воно, тихе музейне життя і неспішний процес розшуку культурних цінностей у різних регіонах планети. До речі, Балкани у нас вже фігурували під час легендарної операції Козацькі регалії.

1918 року, з Краснодару до Югославії вивезли січові регалії, які після 1945 року, переправили до США, Музей Кубанського козацтва. Щось ми намагалися повернути, Путін віддав наказ – пограбував музей спецназ ГРУ…

Такі злочини не мають терміну давності…

За традицією, журнал “Музеї України” пише листа кожному новому Міністру МЗС України з проханням створити Відділ розшуку культурних цінностей. Традиційно, ніхто не реагує. Тож не будемо порушувати традицію, напишемо і Дмитру Кулебі…

Міністру закордонних справ України Кулебі Д.І.

Шановний Дмитре Івановичу!

Існує гостра проблема розшуку і повернення культурних цінностей України, з різних причин незаконно переміщених за кордони України. Питання має конкретне геополітичне значення.

Журнал “Музеї України” долучався до повернення козацьких регалій з США, пошуків шаблі Мазепи в Канаді і Росії, ревізію аукціонів в Англії, Німеччині…

Нині вивчаємо питання пограбування російськими терористами музеїв Донбасу…

МЗС має блискучий досвід з Луганською іконою в Боснії і Герцеговині…

Процесу не вистачає системності і державного підходу. Тому просимо Вас розглянути питання створення Відділу розшуку культурних цінностей МЗС, аби координувати зусилля всіх відомств, Посольств на цьому важливому напрямі!

Сподіваємося на співпрацю і розуміння!

Успіхів!

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”

Комментарии0

Только зарегистрированные пользователи могут оставлять комментарии.