RSS
App Store Google Play
Больше информации
Реклама
Актуально
  • После решения КС Украина должна возобновить доверие Евросоюза - посол
  • В Украине количество новых больных на коронавирус перешагнуло отметку 8 тысяч
  • В Украине более 7 тысяч новых «ковидных» больных

Нездеградовані

Олександр Вахній 20 мая 2020, 12:43
419

Базована на досвіді століть і навіть тисячоліть народна мудрість «не все золото, що блищить» навчає оцінювати людей та події не за їхньою зовнішньою ознакою або барвами рекламування, а за якістю і суттю. Відразу після звалу до пекельної прірви сатанинської імперії зла (Сав’єтськаго Саюзу) воїни лукавого накинули на шию українцям тугий аркан лібералізму, злочинною суттю якого є ігнорація здорового глузду та моралі й толерація найогидніших збочень. Керуючись звірячою ненавистю до впродовж століть позбавленого власної державності українського народу, так і не усунена від владних важелів окупаційна адміністрація заходилась виховувати і формувати гідну себе самої зміну. Постала в часи формальної незалежності «політико-економічна еліта» та слугуюча їй зграя безпринципних «держслужбовців» продовжують започатковану ще москвинським царатом політику фізичного та духовного винародовлення українців. На щастя, навіть після років фізичного терору, голодоморів, силових примушень брати участь в загарбницьких війнах та нав’язуванні збоченого світогляду, серед українців залишились ті, для кого чесноти самоповаги й національної гідності не є пустопорожнім дзвоном.

Посталий внаслідок вимог нездеградованого люду Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного тоталітарних режимів та заборону пропаганди їхньої символіки» (від 9 квітня 2015 року) дав чітку і недвозначну оцінку символам вбивств і людомору. Підставою для журби є той факт, що вимоги згаданого закону свідомо ігноруються. Яка різниця бюрократам постколоніальної адміністрації до болю українського народу? Царина її зацікавленості – гін за особистим зиском і славою. Причетні до неї не є першими в історії людства вцілому й України зокрема, проте усвідомлення потреби очиститись від нездорового атавізму має бути керунком в діях небайдужих і принципових патріотів.

Згідно розповіді парубків, котрі надіслали мені світлину потоптаної червоної ганчірки з зображенням перехрещених серпа і молота, її власник не приховував ностальгійних поглядів за часами комуністичного тоталітаризму. Події відбувались в одному зі спальних районів української столиці. Спробу переконати в помилковому розумінні минулого України й дійсності москвомовний виродок потрактував втручанням у особисте життя. Я не обтяжувався уточненнями деталей виховної роботи, проте кілька зіткнень його нікчемного тіла з асфальтом позбавили бажання вдаватись до подальших проявів українофобії. Нехай не забуває, хто в Україні господар.

Випадок, про котрий оповім нижче, відбувався на іншому континенті, в інших географічних широтах, але його головним героєм також є Українець.

Наприкінці 90-их, після років переслідувань в часи безбожного атеїзму та втрати сподівань на позитивні зміни вже в часи формальної незалежності, родина віруючих християн вимушена була емігрувати до Сполучених Штатів. Вже в новій країні оселення і без того немала родина поповнилась хлопчиком. Осілі поза межами етнічної батьківщини українці не поспішали ассимілюватись й долучились до життя українського євангельсько-баптиського братства. Зрозуміло, що і виховання дітям родина та церква дали відповідне.

Життя християнина не обмежується спілкуванням з однодумцями, тож безбожний світ кинув народженому вже на чужині нащадкові запорізьких козаків глумливий виклик. Знаючи, що світогляд християнина зобов’язує його до активної протидії гріху, викладач американської загальноосвітньої школи поставила вимогу синові емігрантів сісти за одну парту з трансвеститом. Відмову викладач потрактувала ознакою ксенофобії й відіслала учня до директора, аби той покарав його за «гендерну зневагу». Вислухавши пояснення героя цієї коротенької оповіді, директор викликав викладачку і поцікавився в присутності учня, чи питала вона в нього згоди змінити парту, за якою здобуває знання. З’ясувавши, що спроба пересадити є лише ініціативою самої викладачки, директор прочитав їй майже півгодинну лекцію про необхідність поважати думки і бажання народжених в Сполучених Штатах й попередив, що в майбутньому за аналогічні дії він поставить питання про доцільність її перебування на викладацькій посаді. Кількома днями пізніше, зустрівши героя оповіді в шкільному коридорі, директор загальновідомим жестом і посмішкою засвідчив власну підтримку поведінці народженого вже в Америці українця.

Ось так. Нібито і нічого особливого. Але… Лише віра рухає горами, а сміливість і міста бере. Зло не вічне. Власними небайдужістю і принциповістю його і здолаємо.

Олесь Вахній

Комментарии0

Только зарегистрированные пользователи могут оставлять комментарии.