RSS
App Store Google Play
Больше информации
Реклама
Актуально
  • Зеленский пообещал наказать владельца отеля «Токио Стар»
  • Прилепин похвастался количеством убитых на Донбассе украинцев (ВИДЕО)
  • В Украине планируют блокировать телефоны-нелегалы

Досліджуючи власне коріння

Олександр Вахній 14 декабря 2018, 14:23
512

Свідомість античної людини була пронизана містичним відчуттям єдності матеріального (явного) та потойбіччя. Земне буття в розумінні тогочасного люду було поєднанням реального і містичного-містерійного світів. Мандрівки царів і простих смертних задля отримання передбачень і порад (своєрідні праобрази нинішніх прощ) до віщунів Аполлона у Дельфах, до оракулів Дідіма, котрих згідно легенди щойно згаданий Аполлон наділив даром пророцтва, у Куми до храму, в якому пророкували сивіли, були проявом прагнення пізнати сакральність. Яскравим прикладом пошуку прогнозів, порад, пояснень і натхнення є мандрівка Олександра Македонського взимку 331 року до Різдва Христового до жерців єгипетського пальмового оазису Сіви. Мати Олександра Олімпія ще в дитинстві вселила йому, що єгипетський бог Амон – його справжній батько і тому ніколи не заподіє йому зла, захистить при необхідності від негараздів і викликів. Згідно оповіді історика Каллісто бог Амон вислав на допомогу Олександрові дощ і священних воронів, які провели його через пустелю до обраного кінцевим пункту.

Релігійні вірування античних народів суттєво різнились і нерідко були цілком протилежними. Антропоморфні боги давніх греків, а згодом і римлян викликали подив, нерозуміння і навіть несприйняття у їхніх сучасників скіфів і кельтів, котрі практикували тотемічні культи й побудовану на них релігійну обрядовість. На відміну від елінів і латинян, уява яких наділяла богів хоч і надлюдськими спроможностями, але людською зовнішністю, скіфи обожнювали довклолишній світ. Олень, який згідно віри скіфів доправляв душу померлого до кола раніше переставлених предків, був провідником з матеріального (явного) світу у потойбіччя. Аналогічними містично-містерійними властивостями наділяли скіфи й інших звірів. Тотемічні вірування (де звірі, рослини й природні явища наділялись надприродніми можливостями) були потужною ідеологією, яка понад пів-тисячоліття утримувала світ наших предків в стані конструктивної, непереможної, конкурентноздатної і духовної єдності.

Своєрідні, оригінальні й неповторні пейзажі українського степу неможливо уявити без своєрідних пірамід (скіфських курганів), проте світ донині не дав тверезої і повновартісної оцінки глибині їхньої без перебільшення космогонічної культури. Впродовж кількох тисячоліть поховальним насипам було відведено незаздрісну роль німих свідків давно минулих подій, про які людська пам`ять зберегла хіба-що гіперболізовані перекази.

Скіфи жили напруженим життям й були природнім породженням власної географічної ніші. Боротьба з чужинськими впливами задля збереження власної ідентичності, опір завойовникам, захист від природніх катаклізмів гартували й кристалізували їхній дух й водночас були звичним і природнім ритмом буття. Сповнене небезпек і бурхливе життя змушувало або нападати самим і перемагати, або бути переможеними. Такі яскравість і насичення сприяли постанню такої ж і культури. Практиковане в часі тимчасової осідлості землеробство і скотарство скіфи поєднували з сезонним кочівництвом та полюванням на диких звірів.

Скіфська культура не належала до числа локально функціонуючих. Вона була самобутньою для цілого світу землеробів, кочовиків і напівкочових племен, котрі проживали в І ст. до. н.е на теренах нинішнього Причорномор`я, Балкан, Кубані, Уралу, Алтаю і Південного Сибіру. Скіфський світ був набагато ширшим аніж кордони народів, котрі проживають нині на теренах їхнього розселення. Ареол замешкання – від Дунаю до Великої Китайської стіни. Попри суворо практиковану впродовж кількох століть замкнутість, скіфська культура все ж відчувала впливи на собі та впливала на культури оточуючих народів: на Півдні і Південному Заході грецької, на Заході з культурою кельтських племен, а на Сході з досягненнями народів Середньої Азії і Китаю.

Скіфський світ – це не башти і не вражаючі стіни могутніх фортець. Це високі могильні кургани царів і простих воїнів. Дослідниками вже неабияк забутої старовини визнано, що верхівкою особливості скіфського мистецтва є «звіриний стиль» котрий духовно та фізично поєднував царів, орачів, мисливців, жерців, воїнів (І-ше тисячоліття до н.е.). Факт його притаманності всьому скіфському світу є дієвим доказом єдності народу, котрий заселяв величезні навіть в сучасних мірках території. «Звіриний стиль» скіфського мистецтва є оригінально-своєрідним і неповторним. Він відразу пізнається в силі й манері зображення тварин або ж частин їх тіл, в гостроті, а нерідко й драматизмі вибраних композицій. Образотворчість скіфів була максимально життєстверджуючою. Потужна, посилена фантазійними елементами уява, дарувала життя міфічно-фантастичним істотам. Простий і геть не претензійний, проте всеодно своєрідний глиняний ліпний посуд, золоті пластини (розмір яких не набагато перевищував величину людського нігтя) із зображенням хижого птаха, частина якого має продовження у вигляді лап котячого хижака, аналогічно виготовлена риба з дзьобом. Ці речі супроводжували наших предків від колиски до могили, і є дієвим доказом практикування ними власних критеріїв впорядкування життя та високорозвиненої матеріальної і духовної культури, котра гідно конкурувала з філософією античних Греції і Риму. Принципової уваги заслуговує й ливарна технологія виготовлення предметів «звіриного стилю».

Життя наших предків було скрашеним містерійним світоглядом, де кожна істота, річ та явище мали чітке призначення. Він формував їхнє життя й готував до смерті. Сучасна людина спроможна провести чітку межу між реальністю й містерійною уявою, але в житті скіфів її просто не існувало. Обидва світи в їхньому світосприйнятті були настільки переплетеними, що перехід з одного в інший сприймався зрозумілим і належним. Містичне народження, сповнений містерій період земного буття, практика осмисленого дотримання духовних цнот, тотемні предмети, містична мандрівка після відходу душі з тіла за священним оленем, який доправляв до товариства достойних предків. Доказом містерійного трактування смерті є багаті на речі побуту і вжитку скіфські поховання.

Особливістю історичної епохи розквіту скіфської цивілізації є з`ява якісно нового джерела фіксації процесів, подій та явищ. Потужними ліхтарями сусідніх цивілізацій котрі висвітлили світ праукраїнської Скіфії стали письмові свідчення, авторами яких були античні літописці Геродот та Діодор Сицилійський. Дякуючи їм, до нас дійшли (щоправда в грецькій транскрипції) самоназви давніх народів котрі населяли терени нинішньої України, і скіфи в них згадуються одними з перших. Водночас, враховуючи важливість цих джерел, мусимо не перебільшувати їхню роль в справі дослідження давньої історії нашої Батьківщини, оскільки письмовий виклад набутої інформації здійснювали чужинці, котрі фіксуючи досліджене, з`ясоване або почуте не оминали нагоди засвідчити практикований вихідцями з Еллади шовінізм й відверто нарікали решту народів варварами. Важливо пам`ятати, що головною метою фундаментальної праці Геродота «Історія» було прагнення викласти в літописі опис греко-персидських війн. Згідно уяви тогочасних греків, це був зудар світового рівня й масштабу, до участі в якому були залученими всі народи ойкумени. Скіфи, котрі хоч і проживали у віддалених від основних бойових дій регіонах, грали в тій війні не останню роль. Саме з цієї причини, археологічні знахідки в справі висвітлення багатьох питань є вирішальними. Дослідження скіфських артефактів й грецьких письмових джерел, помножене на співставлення й аналіз, дарує нагоду з певною часткою ймовірності реконструювати дійсно забуті сторінки минулого.

Хіба для українців не є підставою для гордощів той факт, що саме на теренах нинішньої України, скіфським царем Аріантом (приблизний час царювання 585-480 рр. до н.е.) було здійснено перший відомий в історії людства перелік населення? Відповідно до свідчень вже згаданого Геродота, на кожного скіфського воїна було покладено обов`язок принести до відповідно уповноважених бронзове вістря стріли. Підрахувавши кількісний склад чоловічого (а отже боєздатного) населення, Аріант наказав вилити з зібраної таким чином бронзи котел. Створений скіфськими майстрами виріб мав сакральне призначення і був встановлений у місцевості Екзампей (грецька назва), на гребені вододілу поміж верхніми витоками річок Мертвовод і Чорний Ташлик. Згідно нинішнього адміністративного поділу України, ця місцина розташована на межі сучасних Кропивницької та Миколаївської областей на висоті 269 метрів. Місце встановлення котлу було обрано Аріантом не випадково. Це найвища точка українського степового Правобережжя.

Окремим в пантеоні визначних й таких що суттєво збагатили загальнолюдську скарбницю знань з числа скіфів, є один з семи класичних мудреців Еллади, сучасник Солона Анахарсіс. Доля була набагато прихильнішою до нього аніж до давньоєгипетського фараона Ехнатона. Обидва здійснили спроби релігійної реформації. Анахарсіс прагнув започаткувати серед скіфів поклоніння малоазійській богині-матері, за що і був скараним, а Ехнатон виокремив з пантеону давньоєгипетських богів Атона. Наступники останього стирали його висічене на камінні ім’я й зневажили започатковані реформи, а мудрість Анахарсіса (зафіксований в усних переданнях й письмовий спадок) вражала знаних грецьких філософів й політичних діячів і повчала як сучасників, так і нащадків. Факт встановлення в давніх Афінах статуї синові праукраїнських степів є дієвим визнанням його кмітливості, інтелекту й винахідливості (50 сентенцій Анахарсіса згадувались у творах багатьох філософів та істориків античного та візантійського часів). 

Знаючи власне минуле, ми спроможемось і на велике майбутнє.

Олесь Вахній

Комментарии0

Только зарегистрированные пользователи могут оставлять комментарии.