Можливо, не все населення України стикалося з роботою банківської системи, але можна з упевненістю сказати, що більшості українців в тій чи іншій мірі довелося стати свідками роботи банківських установ. При цьому найчастіше доводилося розчаровуватися, а не пишатися. Так до розчарувань можна віднести випадки не пропуску платежів за отримані послуги, «заморожування» коштів окремих вкладників, неможливість термінового зняття необхідної суми з рахунків і так далі.
Що ж відбувається в банківській сфері України? Наскільки можна довіряти банкам в нашій країні? І який ризик не стати банкрутом через розвал чергового банку? Напевно ці та подібні питання задавав собі не один вкладник, перед відкриттям рахунку в тому чи іншому банку України.
Не все так просто, як може здатися на перший погляд. Перш за все, щоб розібратися в цьому, необхідно зрозуміти для себе, що ж являють собою банки.
Хтось помилково може вважати, що банк – це місце зберігання величезних грошових сум. На жаль, це абсолютно помилкове уявлення про банк. У світовій банковій системі, той чи інший банк є лише звичайним посередником, який бере у бізнесменів, підприємців, фірм, громадян, інших банків і так далі певні суми на депозити, а потім позичає їх під відсотки, тобто видає кредити. Якраз різниця між взятими під відсотки депозитами та виданими під інший відсоток кредитами і є головним доходом банків. А що стосується інших операцій, що проводяться банками, куди входить обмін валют, касове обслуговування та інші види банківських послуг, то це все не приносить великого прибутку банкам і втриматися на плаву, займаючись тільки цими операціями, банк не зможе.
І так, перейдемо до наших «батонів». Що ж відбувається в Україні? Останнім часом експерти констатують спад активності на ринку кредитування, бажання бізнес структур і населення брати кредити у банків різко зменшилося, відповідно банки все рідше і рідше надають подібні послуги. А значить прибуток від кредитування, основного прибуткового виду банківської діяльності, регулярно зменшується. Не будемо наводити приклади з якої причини це відбувається, бо це може стати темою окремої статті, а скажемо просто, винна в цьому інфляція. Це і є одна з головних проблем у сфері кредитування, так як неможливо видавати кредити під відсоткову ставку, яка буде менше інфляційного рівня, бо в такому випадку пряма дорога до банкрутства. А якщо встановити необхідну процентну ставку, то хто насмілиться під неї освоювати кредит? Тільки той, у кого в планах ніколи не виникне бажання погасити цей кредит. Ось і виходить, що при високому рівні інфляції, неможливий процес кредитування, а значить в загальних рисах і ритмічна робота банку під питанням.
Як же тоді працювати банкам? На одних касових операціях не виживеш, я вже не кажу про валютні операції, яким поперек горла стоять «валютники», бо на відміну від банків, вони завжди можуть запропонувати більш вигідні умови, так як працюють в «темну». Але навіть в касових операціях останнім часом обсяги значно зменшилися, а вижити за рахунок цього нереально. Виходячи з цього, причин для неритмічної роботи у банків достатньо. Тут необхідно навіть відзначити, що скоріше дивує, яким чином банківській сфері, хоч якось вдається втриматися на плаву.
Але хтось досвідчений може зазначити, що Національний банк України надає фінансову допомогу банкам, видаючи мільярди гривень на рефінансування і позики. Але давайте розберемося тоді, на які цілі і наскільки може вистачити цих грошей. І в той же час сам Національний банк України перетворився на заручника фінансової кризи та виділених їм коштів недостатньо для врегулювання стану справ у нинішній банківській сфері. У цьому звинувачують главу Національного банку України Гонтареву, але саме Валерія Олексіївна і намагається зробити все можливе, щоб запобігти фінансовій ситуацію, яка склалася у банківській сфері. Але необхідних ресурсів дуже мало, а чи не єдиним чинником впливу на ситуацію є все той же рівень інфляції. Силовими методами його знизити неможливо, одна надія на господарів банків, але їх можливості теж обмежені.
Як повідомляють експерти, сьогоднішню банківську кризу варто було очікувати, але також з їх слів, попередні фінансові катаклізми навіть на йоту не йдуть врівень нинішнім. Вони поки не беруться прогнозувати, коли настане кінець цих катаклізмів, і якими будуть наслідки. Теоретично існує Фонд гарантування вкладів, але насправді, варто розуміти, що йому важко компенсувати всі втрати. Тому скажемо прямо – стан справ, не згущуючи фарби, бажає кращого.
Як же тоді бути? А ось тут, в першу чергу необхідно задуматися нашій верхівці, яка повинна визначитися з пріоритетами і вирішити, кого спочатку рятувати. Ясна річ, що під загрозою залишитися без роботи опиняться співробітники банків, а це ні мало, ні багато може виявитися близько сотні тисяч не працевлаштованих. Але в той же час, не можна забувати і про мільйонну гвардію вкладників.
В даному випадку в першу чергу влада має подбати про збереження вкладів юридичних осіб, бо без цього «реальний сектор» втратить можливість нормально функціонувати і цілком може піти «в тінь». А в такому разі навіть про мінімальне наповнення бюджету і пенсійного фонду можна буде забути, і все закінчиться бюджетною катастрофою. Тоді доведеться згадати про давно забуті розрахунки бартером і в рідкісних випадках готівкою.
Разом із тим не варто забувати і про шляхи виведення капіталу з банків, які оголошуються банкрутами. Через ці схеми банківська система, вкладники і держбюджет може понести істотні втрати, які будуть обчислюватися десятками мільярдів гривень. При цьому поки конкретного повернення цих коштів в Україну або все тим же постраждалим вкладникам – немає.
Природно виникає запитання – чому ж аналогічні схеми мають місце в нашій країні? На думку більшості експертів, це пов’язано з бажанням убезпечити гроші власників банківських акцій, причому, незважаючи на методи. Крім того, фінансові експерти неоднозначно натякають на те, що відбувається це, не без вигоди працівників різних структур, включаючи і контрольовані владою. В іншому випадку НБУ, Нацкомфінпослуг і Держфінмоніторинг давно б перекрили «кисень».
[articles_related]