RSS
App Store Google Play
Більше інформації
Реклама
Актуально
  • Стало відомо рішення країн-членів ЄС щодо антиросійських санкцій
  • Україна поскаржиться в міжнародну організацію через Керченський міст
  • Через 3-7 років українські дороги будуть в нормальному стані - Гройсман (ВІДЕО)

Причини незаздрісного становища

Олександр Вахній 24 вересня 2015, 17:56
2493

Я не належу до числа тих, хто радіє бідам і негараздам ближнього. Єхидні рукоплескання, до яких вдаються моральні деграданти з причини низки арештів активістів політичної партії “Свобода”, трактую доказом недолугості і українофобії. Не тіштесь дочасною несправедливістю, панове україноненависники й адепти неукраїнської за складом, духом і змістом адміністрації Порошенка-Яценюка-Гройсмана. Ці проблеми не є першими в історії українського народу. Вони дочасні, тож кличу не забувати, що на все приходить час розплати.

Аналізуючи причини того дійсно незаздрісного становища, в якому опинились активісти і навіть дехто з членів проводу “Свободи”, тяжко не помітити і їхньої (і навіть в першу чергу саме їхньої) в тім провини. Політична партія “Свобода” постала на частині решток Соціал-Національної Партії України, яка без перебільшення увірвалась в політичне життя України відразу після проголошення ще окупаційною Верховною Радою незалежності. Переважна більшість активістів СНПУ (себто задіяних в протирежимній і протисистемній боротьбі ще з часів вже зниклого СССР) вступати до лав “Свободи” принципово відмовились. Навчений гірким досвідом внутрішньопартійних чвар, котрі і стали однією з головних причин ослаблення, а згодом і саморозпуску СНПУ, очільник “Свободи” Олег Тягнибок від самих початків започаткував практику добору на керівні і відповідальні посади осіб не за наявністю необхідних харизми, досвіду і знань, а на основі особистого уподобання й рівня лояльності (яка нерідко межувала з запопадливістю і навіть підлабузництвом). Наслідки звичайно ж не змусили на себе чекати. Значний відсоток “свободівських” регіональних керівників, рівно як і членства всіх рангів та рівнів (починаючи з низового й закінчуючи найближчим оточенням Тягнибока) безпідставно повірили у сласну вагомість, самодостатність, і навіть месіанство. Вдала й нерідко доречно-емоційна риторика Тягнибока сприяла постанню віри в те, що “Свобода” є єдиним репрезантантом націоналістичного руху в Україні. Показово-зневажливе ставлення до нехай і нечисельних, проте достатньо мобільних і дієвих “несистемних” націоналістичних середовищ, а також партій котрі не мали аналогічних “свободівським” джерел фінансування, спричинило постання певного вакууму. “Свобода” бачила виключно себе, і кожен прояв незгоди, заперечення, або навіть і спроби зорганізувати дискусію, сприймався актом “співпраці з антинародним режимом”.

Першою перемогою “Свободи” було здобуття більшості місць на виборах до місцевих рад в 2010-му році в кількох західних регіонах України. Вистачило лише кілька місяців для того, аби значний відсоток виборців почав вголос нарікати на відсутність належних ініціатив в справі вирішення даних обіцянок в часі виборчої агітації й сподівань самих виборців. Факт паразитування багатьох депутатів місцевих рад від “Свободи” на ідеях націоналізму і патріотизму донині так і не спростований. Доречною буде згадка про депутата Івано-Франківської міської ради від “Свободи” Олега Гаркоти, котрий був затриманий в момент отримання неправомірної винагороди розміром в 30 тисяч американських доларів. Доречі, хабар Гаркота отримував в присутності очільника фракції “Свобода” Івано-Франківської міської ради. Не набагато краще повели себе й обрані від “Свободи” до Верховної Ради. Навіть серед рядового членства виникали запитання про причини включення до прохідної частки виборчих списків осіб, котрі до націоналізму жодного відношення не мали і не мають. Єдине що приємно і вигідно різнило фракцію “Свободи” від решти, це узгоджене і одностайне голосування.

Час поставив свої вимоги, й започаткована Тягнибоком практика підбору “вигідних”, “потрібних” і “слухняних” дала збій. Від “Свободи” відійшла налаштована на безкомпромісну боротьбу з неукраїнською системою молодь (“СІЧ”), а колишні депутати, котрі внаслідок перемоги Майдану отримали посади у виконавчій владі, виявились безідейними і меркантильними себелюбцями. Дозволю собі не оприлюднювати терміни, якими винагороджував Олег Тягнибок тимчасово виконуючого обов`язки генпрокурора Олега Махніцького (знаю їх зі слів присутніх на тій нараді), але куди ж друже Олеже ти дивився раніше? Чому не чув слів тих, для кого націоналізм є змістом життя, а не формою реалізації особистих забаганок?

Після позачергових, вимушених перемогою Революції Гідності виборів до Верховної ради (2014-й рік), значний відсоток вже колишніх депутатів від “Свободи” просто зникли з політичного і суспільного обрію. Їх не було помітно до обрання депутатами, їх не помітно і після припинення депутатських повноважень. Чому? Та тому, що ці люди ніколи націоналістами не були. Ну що ж.... Дякуємо вам панове за те, що голосували за кілька потрібних законопроектів в часи свавілля Януковича, але справа служіння Україні цим не обмежується.

Аналізуючи той незаздрісний стан в якому опинилась партія “Свобода” після подій біля Верховної ради 31-го серпня нинішнього року, не можу не пригадати і проблему з котрою стикався особисто. Навесні 2012-го року, в Києві постала громадська ініціатива, котра ставила за мету протидіяти мережам азартно-ігрових закладів, власниками яких були громадяни Росії. Про упередженість, до якої вдавались органи досудового розслідування МВС й прокуратури, я інформував громадськість неодноразово. Відразу після виборів 2012-го року, в часі яких “Свобода” тріумфально здобула кілька десятків депутатських крісел, я звернувся до Юрія Сиротюка з проханням захистити від свавілля і й утисків. Юрко чудово знав, що я належу до націоналістичного середовища ще з часів почилого (і геть не в Бозі) Савєцького Саюзу, але на мою пропозицію зустрітись відповів без належного ентузіазму. Наша зустріч відбулась в одному з орендованих приміщень київським осередком “Свободи” по вулиці Саксаганського. Мій монолог Сиротюк майже не слухав. В часі моїх відвідин він активно спілкувався друзями в одній з соцмереж. На лишену мною йому скаргу в письмовій формі, я так і не дочекався відповіді.

Не кращим, і навіть ганебним чином повели себе депутати від “Свободи” (Іллєнко, Левченко) в часі голосування за арешт народного депутата Ігоря Мосійчука. Нагадаю, що подія відбулась 17-го вересня, після того, як колишній член КПСС Шокін продемонстрував в сесійній залі Верховної Ради змонтоване і сфальсифіковане відео нібито отримання Мосійчуком хабара. Для патріота, а тим паче націоналіста, видається дикою ситуація, коли чужинець Гройсман, порушивши всі норми і вимоги належної в таких випадках процедури, ставить на голосування вимогу взяти українця під арешт. Прикро, ганебно і боляче, що українці котрі трактують себе націоналістами, цю злочинну ідею підтримали. Ганьба вам, хлопці! До кінця вашого віку, ганьба! Спілкуючись зі “свободівцями”, довелось почути тезу про існування конкуренції між “Свободою” й Радикальною партією, до якої належав Мосійчук. Божевілля та й годі. Яка між українцями може бути конкуренція в годину наступу підлості, брехні, несправедливості і винародовлення? Покайтесь, панове! Прийде час, і за це доведеться дати звіт. І в цьому дочасному житті, і після фізичної смерті також.

Від самих початків долучення до націоналістичного руху, я ніколи не відвертався від тих, хто зазнав утисків від постокупаційного, постколоніального, посткомуністичного і постсав'єтського режиму. Так мусить чинити кожен, для кого доля України і прагнення служити ближнім не є пустопорожнім дзвоном. Маючи не один десяток претензій до “Свободи” я не піду шляхом ігнорації бід, проблем і негараздів, який вже пройшли чимало “свободівців”. Маю принципи, і прагну втілити їх в життя. З цієї причини, переймаюсь незаздрісною долею кожного, кого паразитуючий на патріотичних гаслах режим піддає репресіям і утискам. Зло не має права на тріумф.

Кличу кожного небайдужого не стояти осторонь і не бути споглядачем несправедливості, котру чинять нині на наших очах вчорашні комуністи й адепти режимів Кучми і Януковича з прокуратури, МВС та СБУ. “Свобода”, а з нею і всі практиковані її членством і навіть активом недолугості, є дочасними. Неприємні, навіть болючі, загрозливі для ідеї, але всеодно дочасні. Арештовані за події біля Верховної ради 31-го серпня, рівно як і оббріханий Ігор Мосійчук підлягають негайному звільненню. Спірні питання в середовищі націоналістів і близьких до них, з`ясуються без втручання моральних деградантів з СБУ, МВС та прокуратури. Все решта упереджене пашталакання від лукавого.

Олесь Вахній   

Коментарі0

Тільки зареєстровані користувачі можуть лишати коментарі.