RSS
App Store Google Play
Більше інформації
Реклама
Актуально
  • Молода луганська республіка здалась без бою донецькому агресору – журналіст (ФОТО)
  • За шантаж шлюбного агентства США українка може сісти за грати на 12 років
  • КДБ Білорусі затримав українського директора заводу за дачу хабара

РОЗКОПКИ БАТУРИНА

viktor trigub 31 серпня 2017, 14:26
1026

РОЗКОПКИ БАТУРИНА 2016-2017 рр.

КЕРАМІЧНІ ОЗДОБИ СПОРУД МАЗЕПИ І РОЗУМОВСЬКОГО

Проф. Зенон Когут (КІУС),

Д-р Володимир Мезенцев (КІУС),

Юрій Ситий (Чернігівський університет)

Надруковано в українсько-канадській газеті «Гомін України» (Торонто), Рік LXІХ, № 32 (3694) за 29 серпня 2017 р., с. 5-9.

ескіз 23А++ доробка 01+++Війна та економічні труднощі в Україні ускладнили, але не зупинили пляномірних розкопок у м. Батурині Чернігівської области, які щоліта проводить українсько-канадська археологічна експедиція, та публікації її матеріялів. У цьому є велика заслуга спонсорів Батуринського історико-археологічного проєкту: Програми Дослідження Східньої України ім. Ковальських при Канадському Інституті Українських Студій (КІУС) Альбертського університету в м. Едмонтоні, Понтифікального Інституту Середньовічних Студій Торонтського університету та Дослідного Інституту «Україніка» у м. Торонті.

Попередній директор КІУСу та Програми Ковальських, провідний історик Гетьманщини, проф. Зенон Когут є академічним дорадником Батуринського проєкту. Президентом Дослідного Інституту «Україніка» є виконавчий директор Крайової Управи Ліґи Українців Канади мґр Орест Стеців.

Висловлюємо щиру подяку Східньоевропейському Дослідному Інститутові ім. В. Липинського у м. Філядельфії в США за щедрий ґрант на археологічні дослідження Батурина в 2016-17 рр. У 2005-17 рр. Чернігівська обласна державна адміністрація щорічно виділяла субсидії на розкопки цього міста.

Печать

Найщедрішими меценатами вивчення батуринських старожитностей є поетеса Володимира Василишин (літературні псевдоніми Міра Гармаш та Ї. Жак), з роду славного гетьмана запорізького козацтва Михайла Дорошенка, і її чоловік, мистець Роман Василишин, з Філядельфії. Бл. п. пані Володимира відійшла у вічність 2011 р., але пан Роман продовжує благодійну справу своєї родини. Їхні портрети прикрашають Музей археології Батурина.

Печать

У 2016-17 рр. археологічні студії цього міста і підготовку публікацій підтримали дотаціями Крайова Управа Ліґи Українців Канади (голова Роман Медик), Ліґа Українців Канади відділ у Торонті (голова Борис Михайлець), торонтський відділ Ліґи Українок Канади (голова Галина Винник), Союз Українок Канади (відділ ім. св. княгині Ольги при Українській Православній Катедрі св. Володимира у Торонті, голова Наталя Ємець), Кредитова Спілка «Будучність» (персональні подяки головній управительці Оксані Процюк та менеджерці кадрів Христині Бідяк), Фундація «Прометей» (голова мґр Марія Шкамбара), Українська Кредитова Спілка (головний управитель Тарас Підзамецький), український ресторан «Золотий Лев» (власниця Анна Кісіль), аптека “Healing Source Integrative Pharmacy” (власники Омелян і Зеня Хабурські) у Торонті, канадські меценати Фонду Катедр Українознавства при Гарвардському університеті та Український Історико-Просвітній Центр при Українській Православній Церкві в США у м. Бавнд-Брук, Нью-Джерзі (директорка Наталя Гончаренко).

d182d0b8d0bf-d0b4-1ed

Персонально відзначимо приватних осіб у Канаді й Сполучених Штатах, які пожертвували на Батуринський проєкт у 2016-17 рр. Це є високоповажні д-р Юрій Іванчишин і д-р Вільгельміна Дегрот, Оленка Негрич, Андрій Гуцуляк, мґр Анна Троян, Мирон і Олена Дилинські, Валентина Родак (у св. п. Миколи Гавриша), д-р Ернест Еващук, Роман та Дарія Пількови, Віра Мельник, письменник Микола Латишко, Орест і Тетяна Джулинські, Михайло Гуцман, Володимир та Христина Кудрики, Христина й Матвій Сохоцькі (у св. п. Терези Стадник), Євгенія та Карина Мельничук, адвокат Богдан Жаровський, Іван і Наталя Ємці, Півонія Сорохан, Галина Кудла, Стефанія й Михайло Ходани, письменниця Лидія Палій, архітект Віктор Палис (Торонто), Ігор-Зиновій Давидович, Марта Олійник (Монтреаль), Андрій Малецький та Мотря Кизич (Нью-Йорк), Олександра Жолобецька-Місьонг (Лівонія, Мічіґан), Оксана Салдит (Баффало, Нью-Йорк), Надя Троян (Вотертаун, Коннектікат), Майкл-Стівен Хумніцький (Мюрфрісборо, Тенессі) та Оксана Сидорак (Гіллсборо, Каліфорнія). Майже усі з вищеназваних організацій, фундацій, кредитівок, компаній та вельмишановних добродіїв, головно у Торонті, підтримують дослідження Батурина багато років.

Тип - Г - 01

На особливу подяку заслуговують головний редактор Гомону України д-р Олег Романишин, мовна редакторка Софія Сосняк та комп’ютерний дизайнер Михайло Гуцман за публікацію об’ємних і багатоілюстрованих статтей про нове у вивченні Батурина в цій авторитетній газеті 16 років, а також шести буклетів. Д-р О. Романишин та мґр О. Стеців всебічно підтримують Батуринський проєкт у громаді та надають цінні поради. Дослідний Інститут «Україніка» та ЛУК перфектно організують, реклямують й спонсорують щорічні публічні доповіді В. Мезенцева про останні розкопки Мазепиної столиці в Old Mill та Інституті св. Володимира у Торонті.

table4

У 2011-13 рр. КІУС і «Україніка» спільно фундували видання трьох гарно ілюстрованих буклетів Зенона Когута, Володимира Мезенцева, Володимира Коваленка та Юрія Ситого про результати розкопок Батурина 2010-12 рр., архітектурно-археологічні дослідження й реконструкції гетьманських резиденцій і культуру козацької еліти Мазепиного двору. Автори висловлюють глибоку подяку Кредитовій Спілці «Будучність» (персонально головній управительці О. Процюк і менеджерці кадрів Х. Бідяк) та Дослідному Інститутові «Україніка» і його президентові О. Стецеву за покриття коштів публікації трьох наступних буклетів у 2015-17 рр. Брошури мають 24-36 стор. українською мовою і 50-80 кольорових ілюстрацій та ґлянсований папір. Ці науково-популярні історико-археологічні праці названих авторів розраховані на широке коло читачів і вчених та рекомендуються усім шанувальникам української старовини. Останні три буклети можна придбати у канцелярії Крайової Управи Ліґи Українців Канади в Торонті за $10 кожний (телефон: (416) 516-8223, email: luc@lucorg.com). П’ять брошур розповсюджує Видавництво КІУСу в Едмонтоні (тел.: (780) 492-2973, email: cius@ualberta.ca; http://www.ciuspress.com/catalogue/history/ 325/sadeibi-ivana-maziepi-u-baturini; http://www.ciuspress.com/catalogue/history /333/kul%27tura-kozats%27koyi-ieliti maziepinogheo-devoru; http: //www.ciuspress.com/catalogue/history/347 /palatsi-ivana-maziepi-ta-kirila-rozumovs’kogheo; http://www.ciuspress.com/catalogue/history/356/rozkopki-u-baturini-2015-roku; http://www.ciuspress.com/catalogue/history/361/arhaieologheichni-deoslidei-baturina-2016-r; http://tinyurl.com/baturyn-booklet-six).

img_9802-ed-2

2016 р. у розкопках Батурина брало участь біля 70 студентів і викладачів Чернігівського національного педагогічного університету (ЧНПУ), Глухівського національного університету, Сумського державного університету, Інституту археології Національної академії наук України (НАНУ) в Києві та добровольці з різних областей України. 2017 р., за браком сумських студентів, Батуринська археологічна експедиція зменшилась до 50 членів. Її очолюють співробітники Центру археології та стародавньої історії Північного Лівобережжя ЧНПУ д-р Вячеслав Скороход і його заступник Юрій Ситий (науковий керівник експедиції).

Завідувач науково-дослідним відділом Національного заповідника «Глухів» і викладач археології України у Глухівському університеті мґр Юрій Коваленко керує групою студентів зі свого закладу в складі Батуринської експедиції, проводить археологічні розвідки у Батурині та надає авторам цінні консультації про археологічні знахідки. Член експедиції, історик і графік Сергій Дмитрієнко (Чернігів), у співавторстві з В. Мезенцевим виконав надруковані у цій праці уточнені й доповнені комп’ютерні реконструкції екстер’єру палацу Мазепи в Батурині та керамічних розеток, що прикрашали його фасади.

Екс-директор КІУСу проф. Зенон Когут успішно керував Батуринським проєктом і розбудовував його фонд при цьому інституті у 2001-15 рр. Дотепер він є консультантом з історії та культури Батурина XVII-XVIII ст., особливо за гетьманування Кирила Розумовського, бере участь у підготовці публікацій і є співавтором шести вищезгаданих буклетів 2011-17 рр.

Д-р Володимир Мезенцев є науковим працівником КІУСу і виконавчим директором Батуринського проєкту в Канаді, відповідальним за його фінансування, публікації, публічні лекції та рекляму. Він спеціялізується у вивченні й реконструкціях дизайнів та декору палаців і церков гетьманської столиці та впливів на них архітектури й мистецтва України, Польщі, Литви та Західньої Европи. Знаний історик Київської Руси, колишній президент Понтифікального Інституту Середньовічних Студій проф. Мартін Дімнік, бере участь в історичних дослідах Батурина княжої доби та публікації результатів його розкопок.

098

Директорка Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» Наталя Реброва, завідуюча відділом археології Наталя Саєнко, працівник того відділу Каріна Солдатова та інші співробітники заповідника співпрацюють з членами нашої експедиції і реґулярно пересилають необхідні інформації й матеріяли з Батурина. Цей державний заклад активно продовжує музейну, екскурсійну, науково-дослідну, видавничу, культурно-просвітницьку і патріотично-виховну роботу. Незважаючи на війну й напружену ситуацію в Україні, кількість відвідувачів музеїв і архітектурних пам’яток міста зростає протягом останніх трьох років. 2016 р. Батуринський заповідник загалом оглянуло 148,200 туристів, а його Музей археології – 14,100 осіб з України і з-за кордону.

belts 02-01++

Зі сумом повідомляємо, що 24 жовтня 2016 р. упокоївся відомий археолог і історик середньовічної й ранньомодерної України, викладач ЧНПУ, д-р Володимир Коваленко. 1995 р. він розпочав розкопки у Батурині, а в 2001-11 рр. керував там українсько-канадською археологічною експедицією. В. Коваленко зробив великий внесок у вивчення старожитностей гетьманської столиці, особливо її трагічного розорення у 1708 р., та допоміг архітектам і реставраторам науково відтворити зруйновані цитадель, гетьманські кам’яниці й церкви міста XVII ст. Вічна пам’ять нашому колезі, засновнику і ветерану батуринських студій!

Археологи дослідили заселення території Батурина та розвиток його оборонної системи з прадавніх часів. У VI-II ст. до Різдва Христового племена юхнівської археологічної культури, осілі сучасники скитів і сарматів, спорудили найраніше городище на мисі високого берега р. Сейм, на місці замку-цитаделі ранньомодерного Батурина. Наприкінці XI ст. чернігівські князі побудували там невелику фортецю для захисту південно-східніх кордонів чернігівської землі. Але її назва не зустрічається у літописах. Розкопки 2017 р. встановили, що після зруйнування цієї фортеці монгольськими ордами у 1239 р. поселення навколо неї відновилось в другій половині ХІІІ-XІV ст. Пізніше життя там завмерло до XVII ст.

Назва поселення Батурин з’являється в документах з 1620-х рр. за володіння Чернігово-Сіверщиною Річчю Посполитою у 1618-48 рр. 1625 р. королівський осадчий Батурина Матей Стахурський спорудив там замок, залога якого складалась з 200 жовнірів та козаків. Він поновив дерево-земляні укріплення городища княжої доби. У 1620-40-х рр. Батурин був важливим центром колонізації Посем’я польсько-литовською державою і форпостом на її східніх кресах.

комплект - 02 05++

1632 р. під час Смоленської війни між Річчю Посполитою і Московією Батурин захопили штурмом й спалили війська московського боярина Никифора Яцина. Після війни королівська адміністрація і маґнати знову заселили спустошене місто. У 1634 р. новгород-сіверський староста Олександер Пісочинський відбудував оборонні споруди батуринського замку. За археологічними дослідами Ю. Ситого, вони складались з двох рядів дубових зрубів. Зовнішні зруби були забиті ґрунтом, а внутрішні використовувались як житла й комори для ґарнізону. Край тераси Сейму укріпили дубовим гостроколом. З поля зрубні стіни доповняли два глибокі рови. Стінки зовнішнього рову були обкладені деревинами. Брама і три вежі на кутах зрубних укріплень були дерев’яними за традиціями фортифікації Лівобережної України. Замок мав підпрямокутний плян й розміри 100 х 130 м. 2008 р. київські архітекти-реставратори реконструювали в натурі його оборонні споруди і відомі внутрішні будівлі XVII ст. на основі археологічних даних та аналогій фортець козацької держави.

У 1635-48 рр. в замку знаходились резиденції польських маґнатів Любомирських та Калиновських. Тоді з боку берегового плато від замку-цитаделі спорудили потужнішу й велику на ті часи фортецю. За описом Батурина 1654 р., з поля її укріпили ровом, валом з дубовими стінами, трьома вежовими брамами – Сосницькою, Ніжинською і Конотопською – та шістьма зрубними баштами. З боку Сейму місто захищав гострокіл з брамою. Параметри фортеці були 600 х 400 м. Укріплений Батурин став значним військово-адміністративним, маґнатським і колонізаційним центром Сіверщини у складі Речі Посполитої.

На початку національно-визвольної революції під проводом гетьмана Богдана Хмельницького (1648-57 рр.) козаки звільнили Батурин від польської залоги і властей. Археологи виявили сліди пожежі цитаделі, пов’язані з тими воєнними діями. Однак не спостерігається значних відмінностей у матеріяльній культурі батуринців за польського і гетьманського правлінь. Це свідчить про сталість населення міста і тяглість його культури у ці періоди, а також про асиміляцію переважаючою місцевою українською людністю залишків польсько-литовських колоністів протягом другої половини XVII ст.

Під час походу польського короля Яна ІІ Казимира на Чернігово-Сіверщину в 1664 р. він не наважився напасти на Батурин, завдяки його міцним укріпленням. Вірогідно, обороноздатність Батурина зіграла не останню ролю у рішенні старшинської ради та гетьмана Дем’яна Многогрішного (Ігнатовича, 1669-72 рр.) перенести туди його резиденцію з м. Гадяча Полтавської обл. 1669 р.

Нова гетьманська столиця процвітала й досягла зеніту свого розвою за гетьманування Івана Мазепи (1687-1709 рр.). Цей володар козацької держави був найбільш знаним і шанованим на Заході. 1707 р. цісар Габсбурзької імперії Йосип І надав Мазепі гідність князя Священної римської імперії, і в австрійських, німецьких, шведських, французьких та англійських документах він титулується князем (принцом).

За археологічними й писемними джерелами, Многогрішний та наступний гетьман Іван Самойлович (1672-87 рр.) посилили й модернізували фортецю і цитаделю Батурина. Ю. Ситий вважає, що тоді до двох рядів зрубів оборонної лінії замку добудували ще два ряди дубових зрубів. На думку В. Мезенцева, будівельну техніку і конструкції дерево-земляних укріплень місцевої традиції там доповнили рисами реґулярного плянування бастіонних фортифікацій ранньомодерної Европи. Ці західні впливи проявились у підпрямокутному пляні цитаделі, близькій до полігональної конфіґурації напільних валів фортеці та розміщенні по їхньому периметру наріжних фланкуючих земляних бастіонів. Проєкт модернізації оборонних споруд Батурина склав німецький військовий інженер Адам Зернікау, якого Самойлович запросив до Батурина 1681 р.

Генеральний суддя Василь Кочубей у своєму доносі 1707 р. про нельояльність Мазепи російському цареві Петрові І повідомив, що гетьман 20 років не ремонтував міських укріплень Батурина. Однак Ю. Ситий гадає, що перед нападом на місто 1708 р. вали й дерев’яні стіни фортеці встигли відремонтувати.

Свідчення російських джерел про обороноздатність Мазепиної столиці у 1708 р. є контроверсійними. Наприклад, у листі цареві генерал Олександер Меншиков рапортував, що легко її здобув штурмом завдяки слабкості міських укріплень. Проте у похвальному слові на честь Меншикова 1709 р. відзначено, що батуринська фортеця була міцною і розташована у найнеприступнішому місці.

У 1708 р. Мазепа в союзі зі шведським королем Карлом ХІІ підняв повстання за звільнення центральної України від деспотичної влади Москви. Поки шведсько-українська армія з боями форсувала р. Десну, за відсутності гетьмана Батурин атакувало російське військо на чолі з Меншиковим 1 листопада того року.

Захоплення, пограбування і тотальне зруйнування Мазепиної столиці та знищення усіх її захисників і цивільного населення найбільш детально описано у знаменитому творі анонімного автора Історії Русів рубежу XVIII-XIX ст., який процитуємо нижче. Козаки та сердюки (гетьманська ґвардія) «боронили місто та його укріплення зі взірцевою хоробрістю та одвагою. Приступи відбивано кілька разів од міських валів, рови міські наповнялися трупами забитих з обох сторін, але битва ще тривала повсюди довкола міста. Врешті ніч і темрява розвели войовників, і росіяни відступили од міста…».

navershia shabli07

Далі автор розповідає про зраду наказного полковника Прилуцького полку Івана Носа, який допоміг ворогам несподівано проникнути до фортеці на світанку 2 листопада, коли захисники ще спали. Меншиков з царськими солдатами напав на них і «…без оборони рубав їх і колов без жодного милосердя, а значніших із них одного з одним перев’язав. Позбувшися таким чином сердюків, Меншиков ударив на міщан беззбройних, що були в своїх домах і зовсім у задумах Мазепиних участі не брали, вибив усіх їх до ноги, не милуючи ні статі, ні віку, ні самих молочних немовлят. Після того пішло грабування міста військами, а їхні начальники та кати тим часом карали перев’язаних сердюцьких старшин та цивільних урядників. Звичайна кара для них була живцем чвертувати, колесувати й на палю вбивати, а далі вигадано нові роди тортур, що саму уяву жахали… Трагедію свою Батуринську завершив він (Меншиков – автори) огнем і розтопленою сіркою: усе місто і всі публічні його будівлі, себто церкви та урядові будинки з їх архівами, арсенали і магазини з запасами, з усіх кінців запалено і обернено на попелище. Тіла побитих християн та немовлят кинуто на вулицях і поза містом «і не бі погребаяй їх!» Меншиков, поспішаючи з відступом і бувши чужий людяності, полишив їх на поталу птицям небесним і звірам земним, а сам, обтяжений незліченними коштовностями та скарбами міськими й національними і забравши з арсеналу 315 гармат, одійшов від міста і, переходячи околиці міські, палив і руйнував усе, що траплялося йому на дорозі, обертаючи житла народні на пустелю». (Історія Русів, Київ, 1991, с. 261-262).

За ґрунтовними підрахунками провідного дослідника розгрому Батурина 1708 р., історика-мазеполога Сергія Павленка (Чернігів), там загинуло 5,000-6,500 українських військовиків та 6,000-7,500 мирних мешканців. Численні писемні й археологічні джерела свідчать, що нападники не помилували жінок, дітей, старих і духовенства. За наказом царя, Меншиков намагався навіки стерти з лиця землі Мазепину столицю, помститись непокірному гетьманові та його прибічникам і придушити антимосковський збройний виступ жорстоким терором, щоб залякати всю Україну.

Покаране місто 42 роки лежало в руїнах і згарищах. Останній гетьман Лівобережної України Кирило Розумовський (1750-64 рр.) відбудував, знову заселив Батурин і переніс туди свою головну резиденцію з м. Глухова Сумської обл. Відродження ним столиці Мазепи показує, що політичні прагнення цих гетьманів мали багато спільного.

tiles 2016+03++

Завдяки зусиллям Розумовського, козацька держава, як і Батурин, пережила своє останнє політичне, господарче й культурне піднесення і тимчасово розширила автономію в умовах абсолютистської російської монархії. Він реформував державне управління, судочинство, козацьке військо, усучаснив та уніфікував його озброєння й строї, розвивав торгівлю, промисловість, світську університетську освіту, книгодрукування, культуру, науку та народню охорону здоров’я на засадах ідей Просвітництва й патріотизму і намагався перетворити Україну на кшталт европейської країни.

Гетьман надав шляхетське достоїнство козацькій старшині (офіцерам), заборонив кріпацтво у Гетьманщині та Запоріжжі й відновив Київську метрополію. З правління Розумовського в Україні пожвавилась національна думка і свідомість, почали широко вживати термін «національний». Наприклад, він використовується стосовно державного скарбу Батурина у цитованому вище тексті з Історії Русів. «Просвічений гетьманат» Розумовського, за оцінкою знавця тої доби З. Когута, підготував українське національно-культурне відродження XIX ст.

Розумовський енерґійно розбудовував Батурин і Глухів, запрошував туди західніх архітектів, інженерів, механіків, лікарів, бібліотекарів та інших фахівців, був щедрим благодійником православної церкви, шкіл, бібліотек і шпиталів, збирав наукову літературу, козацькі літописи й картини. Як здібний під­приємець і новатор, він заснував у Батурині великі економії для вироб­ництва цегли, кахлів, свічок, сукна, а також лісорізку, кінний завод, водяні млини, шовковичний сад, будував там шляхи, мости й греблі.

Заходи Розумовського посилити, модернізувати й вестернізувати українську козацьку державу все більше віддаляли її від Російської імперії й суперечили політиці жорсткої централізації, уніфікації, русифікації та етнічної й культурної асиміляції підкорених народів, яку проводила імператриця Катерина ІІ. 1764 р. вона приневолила Розумовського зрезиґнувати й видала маніфест про скасування Гетьманату.

Зречений гетьман виїхав до Европи й повернувся в Україну 1777 р. Батурин лишився у приватній власності Розумовського. В 1770-90-х рр. він продовжив розбудову та благоустрій міста своїм потужним коштом і прагнув возвеличити й прикрасити колишню столицю козацької України.

Найкращою з його споруд є розкішний триповерховий мурований палац з двома фліґелями у стилі палладіянського клясицизму 1799-1803 рр., запроєктований видатним шотляндським архітектом Чарльзом Камероном і відреставрований у 2005-09 рр. Ця остання фундація Розумовського у Батурині втілює державну велич і славу українських гетьманів та невмирущі володарські амбіції відставного гетьмана, який до кінця життя не змирився з втратою булави.

Після смерти Розумовського у 1803 р. колишня гетьманська столиця впала у занепад. Однак у незалежній Україні почалось відродження Батурина. Цьому сприяють державна програма ревіталізації Батурина, прийнята 2002 р., можновладні покровителі міста серед високопосадовців та бізнесменів-меценатів, маштабні відбудови і реставрації його визначних архітектурних пам’яток XVII-XIX ст., багаторічні археологічні дослідження там нашою експедицією, активна діяльність Батуринського заповідника з кількома музеями та 30 об’єктами історичної й культурної спадщини, розвій туристської індустрії та інфраструктури і зростаючий наплив відвідувачів.

* * *

У 2016-17 рр. продовжились розкопки на околиці Гончарівці, що розташована за 2 км на південний схід від фортеці Батурина. Там відкрили залишки поселення гончарів першої половини XVII ст., що дало назву цій місцині.

Наприкінці 1690-х рр. Мазепа спорудив на Гончарівці велику укріплену садибу. Ця фортеця має полігональний плян і площу біля 9 га. 2016 р. археолог Олександер Бондар (Чернігівський історичний музей) з використанням сателітної системи навіґації (GPS) та аерокосмічних фото зняв і накреслив топографічний плян решток Мазепиного маєтку. Він твердить, що його рови й вали з п’ятьма земляними больверками побудували за зразком новітніх реґулярних бастіонних фортифікацій Голляндії. О. Бондар також накреслив реконструктивний плян Батурина з околицями до 1708 р.

Перед 1700 р. на заміській садибі Мазепа спорудив прегарний мурований палац й переніс туди головну резиденцію з замку-цитаделі Батурина. У згаданому вище доносі В. Кочубея цареві 1707 р. повідомляється, що гетьман «залишив місто» з його занедбаними дерево-земляними укріпленнями, а свій осідок на Гончарівці захистив потужним валом. У 1708 р. московське військо захопило Гончарівку і пограбувало й спалило гетьманський палац.

Аналіза матеріялів розкопок його фундаментів і розвалів стін, письмових джерел та малюнка руїн Мазепиної резиденції в Батурині 1744 р. з зібрання Національного музею Стокгольму дозволила дослідникам відтворити архітектурне розв’язання та декор споруди. В. Мезенцев детально розглянув її будівельну техніку, дизайн, зовнішню орнаментацію та конструкцію підлог, їхнє походження та аналогії у серії академічних публікацій. Спільно з С. Дмитрієнком він підготував гіпотетичні комп’ютерні реконструкції екстер’єру, дев’яти типів мощення підлог, залі для прийнять та двох покоєвих кімнат палацу на Гончарівці.

Разом з прибудовою довжина палацу становила біля 20 м і ширина – 14.5 м. Історик архітектури Володимир Ленченко на основі опублікованого ним малюнка руїн Мазепиної резиденції в Батурині 1744 р. підрахував, що висота будинку з покрівлею сягала 25 м.

Scan4++

Більшість дослідників та В. Мезенцев вважають, що палац мав три поверхи, мансарду і підвал. За вказаним малюнком та археологічними даними, наріжжя чільної фасади на кожному ярусі прикрашали цегляні півколони чи колони з кам’яними корінтськими капітелями. Вони символічно підтримували антаблементи з профільованими карнизами, які відокремлювали й вінчали кожний поверх.

Вірогідно, на замовлення Мазепи, його резиденцію спорудили й оформили загалом у стилі зрілого центральноевропейського барокко. Однак, за дослідженнями В. Мезенцева, спосіб опорядження її фасадів керамічними розетками мав інше походження. Далі коротко викладено результати його дослідів.

Прийом оздоблення екстер’єрів мурованих церков керамічними полив’яними розетками був одною з самобутніх особливостей архітектури Гетьманщини. Пояси цих барвистих деталів збагачували побілені стіни, надавали певний ритм і національний кольорит українським барокковим спорудам. Дослідники гадають, що розетки були головною прикрасою фасадів гончарівського палацу.

Під час розкопок його залишків у 1995-2013 рр. знайдено велику кількість фраґментів розеток. Їхня кругла форма нагадує тарілки з сферично вигнутою центральною частиною й пласкими бортиками. На бортиках усіх розеток є по три отвори для цвяхів, якими їх прибили до потинькованих і побілених фасадів палацу. Лицьова опукла поверхня має рельєфні зображення розеток у вигляді стилізованих квіток різних фасонів і вкрита поливою. Палітра розеток Гончарівки включала не менше шести кольорів: білий, жовтий, зелений, блакитний, бірюзовий, темно-синій та їхні відтінки. В окремих розетках застосували від двох до п’яти барв ґлязури.

2017 р. В. Мезенцев та С. Дмитрієнко уважно проаналізували багато фото уламків, знайдених у ході розкопок Мазепиної садиби в 2004-2013 рр., і підготували гіпотетичні кольорові реконструкції лицьових декорованих сторін шести типів цілих розеток технікою комп’ютерної графіки. Кожний тип має відмінний рельєфний квітковий і геометричний орнамент та переважно три-чотири підтипи розеток з варіяціями кольорів поливи, разом до 21 підтипа. За підрахунками С. Дмитрієнка на основі реконструкції Мазепиного палацу В. Мезенцева, на його фасадах розмістили приблизно 264 розетки.

Для порівняння, в екстер’єрі величного Успенського собору Києво-Печерської лаври виявили сім типів та 11 підтипів розеток XVII-XVIII ст. В опорядженні менших споруд лаври – Троїцької надбрамної та Микільської лікарняної (біля 1700 р.) церков і друкарні 1701 р. – застосували тільки по два типи чи підтипи розеток. Відбудований до 2000 р. Успенський собор лаври прикрасили 362 копіями керамічних ґлязурованих розеток.

На жаль, малі розміри майже усіх уламків розеток, знайдених на садибі Мазепи, перешкоджають точному визначенню їхніх габаритів. У світлі співставлення різних підрахунків розмірів цих деталей В. Мезенцев допускає використання в декорі фасадів триповерхового палацу Гончарівки кількох форматів розеток з діяметрами 30-32 см, 33.5 см, можливо, також 34.5-35 см та біля 40 см. Три формати керамічних розеток XVII-XVIII ст., застосували у зовнішньому оформленні Успенського собору Києво-Печерської лаври.

За аналогіями архітектурних пам’яток з розетками того часу, що збереглись у Києві та інших містах Середньої Наддніпрянщини, ці вироби прибивали цвяхами на фриз антаблементу низкою з чергуванням різних типів і підтипів. Зазвичай ними прикрашали завершення фасадів та барабанів бань мурованих церков, дзвіниць, трапезних та інших монастирських будівель. На погляд В. Мезенцева, виявлена порівняно велика кількість типів і особливо підтипів розеток, використаних в уборі палацу Гончарівки, вказує на оздоблення ними фризів антаблементів усіх трьох поверхів, як зображено на реконструкції його екстер’єру. Це тим більш імовірно, якщо там застосували різні формати розеток діяметрами від 30 см до 40 см. Відповідно, для кращого зорового сприймання більші розетки, радше, помістили на фризи антаблементів верхніх ярусів, а менші – на нижніх.

Наприклад, розетки діяметрами 41 см та 62 см прикрашали високі підбання Успенського собору Києво-Печерської лаври, а під карнизами його фасадів розмістили розетки 37 см у діяметрі. Такими меншими розетками оформили й фризи антаблементу першого поверху друкарні та барабана невисокої бані Микільської церкви лаври.

За обмірами В. Мезенцева трьох цілих масивних автентичних керамічних ґлязурованих розеток кінця XVII-XVIII ст., якими оздобили найвищу центральну баню Михайлівського Золотоверхого собору Києва, їхні діяметри є 45-46 см і 52 см. Копії таких розеток встановили там під час відбудови пам’ятки до 2000 р. На фризах антаблементів ризалітів західньої фасади Михайлівського собору первинні керамічні розетки та їхні сучасні репліки мають набагато менший розмір.

Застосування вказаної великої кількости різновидів розеток, правдоподібно, різних форматів у декорі палацу Мазепи в Батурині говорить на користь версії більшости дослідників про його триповерховість та відповідної реконструкції тої споруди В. Мезенцевим. Розкопки залишків інших світських і сакральних будівель Батурина XVII-XIX ст. не виявили там керамічних розеток. У натурній реконструкції цегляної одноповерхової гетьманської резиденції кінця XVII ст. в цитаделі 2008 р. реставратори прикрасили фриз її антаблементу полив’яними поліхромними розетками без обґрунтування археологічними чи іншими джерелами.

Спеціялісти з вивчення художньої кераміки відзначають високий технічний і мистецький рівень пічних кахлів, розеток та вставок з Мазепиним гербом палацу Гончарівки, визнають їх цінними творами архітектурної майоліки українського барокко. Проведене дослідження показує, що розетки були одною з найбільш численних і типологічно розвинутих категорій керамічного вбрання цього палацу. Кількістю і різноманітністю вони поступались лише асортименту пічних кахлів палацу.

Висновки В. Мезенцева про оздоблення палацу Гончарівки розетками шести типів з 16-21 підтипом і палітрою не менше шести кольорів поливи доповнюють результати попередніх досліджень про використання там семи-дев’яти способів мощення і орнаментації підлог ґлязурованими й теракотовими плитками, біля 30 різновидів чепурних полив’яних різнобарвних пічних кахлів та двох варіянтів теракотових і ґлязурованих геральдичних плит. Ці дані свідчать про надзвичайну ошатність, коштовність та різноманітність керамічного декору головної резиденції Мазепи у Батурині.

За фото XIX – початку XX ст., ледве не кожна бароккова мурована церква, дзвіниця, деякі трапезні та інші монастирські будинки Києва були оформлені керамічними полив’яними розетками. Великі розетки вищеназваних визначних київських соборів є більші за такі елементи гончарівського палацу. Однак порівняння розеток останнього та будівель Верхньої лаври і Михайлівського Золотоверхого собору Києва виявляє їхню подібність за формою, рельєфними й мальованими рослинними і геометричними мотивами, кольорами поливи та способом прикріплення до стін цвяхами. В той же час орнаменти більшости батуринських розеток (типи 2-6) мали ориґінальні риси і не поступались майстерністю багатьом київським.

За висновком В. Мезенцева, прийом оздоблення фасадів палацу Мазепи в Батурині керамічними розетками перейняли з архітектури Києва кінця XVII ст. Він узгоджується з думкою Ю. Ситого про виготовлення усього набору керамічного вбрання цього палацу – розеток, пічних кахлів, геральдичних вставок та плиток підлог – досвідченими кахлярами, яких гетьман запросив з Києва. Очевидно, вони відформували розетки з місцевої глини у Батурині, але могли привезти з собою готові різьблені дерев’яні форми, в яких виробляли розетки для тогочасних храмів Києва.

Цей прийом був популярним там під час інтенсивного будівництва церков і трапезних коштом Мазепи. Зокрема, фундовані ним Богоявленський (1690-93 рр.) та Микільський (1690-96 рр.) собори Києва також мали пояси керамічних розеток на завершенні фасадів та підбань. На жаль, вони втрачені разом з цими шедеврами українського мистецтва, зруйнованими большевиками у 1934-35 рр., і відомі лише за фото обох храмів початку ХХ ст. Довершена бароккова архітектура та пластичний декор Микільського собору з наріжними колонами, корінтськими капітелями та антаблементом з розетками, імовірно, вплинули на композицію екстер’єру палацу Гончарівки. В. Мезенцев припускає, що після спорудження того собору його київські декоратори оформили розетками та іншими керамічними оздобами Мазепину резиденцію у Батурині між 1696 р. та 1700 р.

У XVII-XVIII ст. за взірцем авторитетних храмів Києва і, можливо, за участю київських майстрів керамічними розетками опорядили кілька монастирських церков Київщини, Чернігівщини та Полтави. Відзначимо, що палац Гончарівки був єдиною відомою мурованою житловою будівлею в Україні, яку прикрасили керамічними розетками (виключаючи пізні імітації кам’яниць козацької доби).

Таким чином, виняткове використання у декорі головної резиденції Мазепи в Батурині вищерозглянутого прийому оздоблення храмів передової київської архітектурної школи свідчить про унікальність, багатство і національний кольорит цієї споруди. Триповерховий дизайн, артистичні керамічні ґлязуровані поліхромні облицювання та своєрідне поєднання західньої і української орнаментації бароккового стилю виділяли столичний палац гетьмана серед цивільних будинків козацької держави.

2017 р. археологи частково розкопали підмурки й котлован невідомої зруйнованої цегляної споруди Мазепиної садиби на Гончарівці. Досліди і визначення цієї будівлі завершать наступного літа.

Минулого року основні розкопки у Батурині проводились на теренах колишньої фортеці на вул. Віктора Ющенка, 25 і вул. Партизанській, 18 та південного посаду на вул. Івана Самойловича, 35. Там виявили залишки дерев’яних жител міщан і козаків, 11 срібних і мідяних польських та російських монет, чотири пряжки й шість декоративних накладок з бронзи, мосяжу та олова від козацьких шкіряних поясів, портупей і, можливо, кінської збруї, чотири мідяні ґудзики від верхнього одягу, три фраґменти мідних перснів та керамічну гральну фішку XVII-XVIII ст.

Тогоріч на південному посаді знайшли литий натільний хрест з мідяного сплаву. На лицьовій стороні рельєфно зображено Голгофський трираменний хрест зі знаряддями Страстей Христових по боках. На зворотній стороні хрест прикрашено рельєфними ромбами, прямокутниками й рослинними мотивами. Ю. Коваленко датує цей хрест XVII ст. і вважає, що сліди білої емалі вказують на його виготовлення у професійній майстерні та відносно дорогу ціну.

Срібні, білонові, мідяні, бронзові та олов’яні хрестики-тільники зі схожим рельєфом Голгофського хреста нерідко знаходили в ході розкопок поховань XVII-XVIII ст. на цвинтарях зруйнованих Воскресінської церкви 1699 р. у цитаделі та Троїцького собору 1692 р. на фортеці в 2005-15 рр. На фортеці знайшли й різьблену кам’яну форму для відливання таких хрестів. Ю. Ситий стверджує їхнє виробництво у Батурині в XVII – на початку XVIII ст. Натільні хрестики могли широко збувати там та в інших містах і монастирях, значних духовних центрах України, які відвідували маси прочан.

Минулого літа на фортеці та південному посаді знайшли чотири олов’яні мушкетні кулі, чотири кремені від замків рушниць та пістолів і залізне стремено. Вірогідно, вони відносяться до козацької вогнепальної зброї та обладунку коня Мазепиного часу.

Під час розкопок на вул. Партизанській, 18 у фортеці знайшли мідяний кулястий ґудзик від жупана чи свитки козака, шляхтича, або міщанина XVII-XVIII ст. За формою і розміром він подібний до калібру олов’яної мушкетної кулі. Відомо, що при нестачі куль у бою козаки відривали з одягу такі мідні й срібні ґудзики і ладували ними рушниці. Цей прийом застосовували й західньоевропейські мушкетери і навіть солдати реґулярних армій Нового часу. Прикладом є загибель союзника Мазепи, шведського короля Карла ХІІ. У битві шведів з норвежцями 1718 р. короля застрілили у голову саме мідяним ґудзиком від військового мундира.

Торік на розкопі на вул. В. Ющенка, 25 у фортеці археологи знайшли уламок ґарди шпаги. Цей щиток руків’я, що захищав кисть руки, відлито з мідяного сплаву. Ю. Ситий датує знахідку XVIII ст. Шпага могла належати шляхтичеві доби Мазепи чи Розумовського.

Частини ефесів лезової зброї XVII-XVIII ст. знаходили у Батурині й раніше. Так, 2007 р. під час розкопок на цитаделі знайшли звичайну поширену залізну ґарду держака козацької шаблі у формі перехрестя.

Того ж року в ході розкопок фундаментів собору св. Трійці на фортеці знайшли раритетне бронзове позолочене навершя руків’я дорогої шаблі. Воно відлито у вигляді стилізованої голови лева. На верхів’ї навершя є круглий отвір від ґвинта, що прикріпляв його до держака.

За Ю. Ситим, ця деталь шаблі походить з багатого поховання Мазепиного періоду, що знаходилось у центрі середньої нави Троїцького собору. Цю могилу пограбували й зруйнували разом з храмом у 1708 р. чи пізніше. Дослідник вважає подібними позолочені навершя з реалістичними зображеннями голови орла двох парадних шабель охоронців гетьманів XVIII ст., які зберігаються у Національному історико-етнографічному заповіднику «Переяслав» Київської обл.

На думку В. Мезенцева, за формою, конструкцією та художнім дизайном, знайдене навершя походить від шаблі польсько-угорського типу, можливо, гусарської офіцерської XVII – початку XVIII ст. Ця цінна зброя могла попасти до Батурина як воєнний трофей, подарунок чи торговий імпорт з Речі Посполитої. Правдоподібно, вона належала поважному представникові козацької еліти, сучасникові Мазепи, похованому на почесному місці у центрі головного храму гетьманської столиці між 1692 р. та 1708 р.

Для кращого уявлення про частини ефесів шпаги і шабель XVII-XVIII ст., знайдені у Батурині, опишемо цілий офіцерський важкий палаш К. Розумовського. Цю родинну реліквію подарував 2009 р. батуринському палацу-музею гетьмана його нащадок граф Григір Розумовський, котрий мешкає у Відні. Ю. Коваленко датує палаш 1740-50-ми рр.

Він має масивну литу мосяжну позолочену ажурну ґарду в стилі рококо, яка захищає кисть руки спереду та справа. На ґарді рельєфно зображено корону поруч з позолоченим навершям у вигляді стилізованої голови орла. На верхівці його голови є фігурний ґвинт, що прикріпляє навершя до руків’я. За аналогіями, палаш Розумовського виготовили в Прусії чи Росії у середині XVIII ст. Розглянуті вище предмети озброєння гетьмана, козаків і шляхти Батурина виставлені у палаці Розумовського та Музеї археології міста.

2016 р. Ю. Коваленко провів археологічну розвідку на північному передмісті Батурина на вул. Тараса Шевченка, 13. У 2014 р. там знайшли уламок пічної кахлі з рельєфним гербом найближчого спільника і однодумця Мазепи, його секретаря й повіреного, генерального писаря Пилипа Орлика. Він став гетьманом на еміґрації (1710-42 рр.) і автором першої Української Конституції 1710 р.

Розкопки 2017 р. підтвердили попереднє припущення про розміщення на цій місцині заможної садиби на початку XVIII ст., що, правдоподібно, належала названому державному й політичному діячеві. Археологи виявили там фундамент зруйнованої цегляної споруди та чимало фраґментів дорогих керамічних пічних кахлів Мазепиної доби. Вони оздоблені комбінацією білої, зеленої та незвичайної червоної чи рожевої поливи і вигадливим рельєфним рослинно-квітковим орнаментом у барокковому стилі.

На двох уламках кахлів Ю. Коваленко вбачає зображення жерла гармати, прапорів та пернача чи булави. Він гадає, що цей мотив «арматури» був частиною геральдичної композиції на кахлі, яку ще не знайдено. На кількох фраґментах кахлів емаль оплавилась й ошлакувалась. Це красномовно свідчить про спалення резиденції Орлика, очевидно, під час погрому Батурина армією царя Петра у 1708 р. Археологічні досліди залишків господи найвидатнішого мазепинця будуть продовжені 2018 р.

У 2016-17 рр. експедиція проводила розкопки садиби генерального судді Василя Кочубея (після 1700 р.) на західній околиці Батурина. У другій половині XVIII ст. Розумовський тимчасово володів нею і спорудив там три дерев’яні будинки. На думку Ю. Ситого, вони були управами гетьманської адміністрації, які розібрали у XIX ст.

Археологи розкопали частини фундаментів з цегли, що підтримували дерев’яні стіни двох споруд Розумовського. Вони опалювались печами, обличкованими вишуканими керамічними кахлями. В. Мезенцев провів їхню порівняльну аналізу. Як усі кахлі доби Розумовського, ці плитки є гладкі, без рельєфів.

Торік там знайшли два фраґменти вузьких кахлів другої половини XVIII ст., прикрашені витонченим рослинним орнаментом, нанесеним темно-синьою ґлязурою по білому й жовтому фонах. У 2004-06 рр. під час розкопок на подвір’ї Кочубея та підмурків цегляного східнього фліґеля палацу Розумовського 1799 р. знайшли кілька цілих і побитих кахлів подібної вузької форми й декору другої половини XVIII ст.

2016 р. в процесі розкопок на вул. Партизанській, 18 у фортеці знайшли половину порівняно малої прямокутної керамічної пічної кахлі того ж часу. Вона розписана кобальтовою й білою поливою у голляндському пізньобарокковому стилі. На правому краї уламку зберігся малюнок половини великої квітки, а зліва у тонкій білій фігурній рамці вміщено мініятюрний контурний схематичний малюнок будинку з дерев’яним парканом.

Кахлі такої малої прямокутної форми, кольорів і стилю полив’яного розпису другої половини XVIII ст. знайдені у значній кількості в Батурині та інших містах Гетьманщини. У палаці-музеї Розумовського експонується п’ять цілих аналогічних плиток з зображеннями двох симетричних половинок квіток по боках та фігурних рамок у центрі з різними ранньомодерними західньоевропейськими будинками, вежами й стилізованими птахами. Очевидно, їх знайшли разом з іншими кахлями вказаного часу на маєтку Кочубея і місці дерев’яного палацу Розумовського 1751-53 рр., який розібрали у 1821 р., або вони походять з груб чи коминів його мурованого палацу і двох фліґелів у Батурині.

За В. Мезенцевим, однотипні вузькі та невеликі прямокутні кахлі з схожими сюжетами й візерунками синьо-білої ґлязури знайшли під час розкопок на подвір’ї Софійського собору та реставрації палати митрополита 1730 р. у Києві в 2004-09 рр. Вони зберігаються у сховищах Національного заповідника «Софія Київська». Аналогічні кахлі голляндського стилю демонструються в Музеї Маґдебурзького права та у колекції археологічних знахідок на Подолі XVII-XVIII ст. Подільської експедиції Інституту археології НАНУ в Києві. Їх бачимо в облицюванні реконструйованих кахляних печей XVIII ст. на першому поверсі митрополичої палати у Києві та в експозиції краєзнавчих музеїв міст Борзни й Ніжина Чернігівської обл.

За цими паралелями, знайдені 2016 р. в Батурині вузькі та малоформатна прямокутна кахля складали декоративні паски та карнизи на фасадах печей між рядами більших прямокутних чи квадратних плиток з головними композиціями, сюжетами й орнаментами. Такі пояси і карнизи, як правило, відокремлювали й вінчали різні яруси/об’єми, цоколь та коронки печей голляндського зразка.

Репрезентативні знахідки таких великоформатних кахлів з споруд Розумовського у Батурині виставлені в його палаці-музеї. Вони вкриті переважно кобальтовою й білою та іноді коричневою, зеленою, жовтою і бежевою/тілесною емаллю. Там збереглись фраґменти найбільш артистичних реалістичних і стилізованих зображень чоловіків у европейському одязі XVIII ст., квіток та краєвидів ранньомодерних західніх міст і портів з вітрильниками, обрамлених пишними рослинними й геометричними візерунками, особливо на картушах.

Правдоподібно, Розумовський імпортував кращі та найдорожчі синьо-білі кахлі з Нідерляндів для оздоблення груб і ватранів у його амбітних палацах та «національних» (державних) установах. Він міг також використати певну кількість дешевших імітацій модних голляндських кахлів, котрі виробляли в Росії з початку XVIII ст. та, можливо, у гончарному цеху, який гетьман заснував у Батурині 1750 р.

Можна гадати, що знайдені в Батурині пласкі кахлі періоду Розумовського, розписані брунатною, зеленою, жовтою, бежево-тілесною та білою поливою, були українською продукцією. У малюванні таких плиток помітні впливи манери, сюжетів і орнаментів голлянд­ської декоративної кераміки та їхня своєрідна народня інтерпретація в техніці різнобарвної ґлязури.

Такі здогадно місцеві кахлі другої половини XVIII ст. знайшли в ході розкопок подвір’я Кочубея у 2004-06 рр. 2007 р. на цитаделі знайшли цікавий уламок пічної кахлі того часу, розписаної коричневою, зеленою і ясно-бежевою (тло) емаллю. На погляд В. Мезенцева, у графічному зображенні людської руки, що вціліло, проявилось наслідування реалістичних малюнків голляндських кахлів. Однак умовне, спрощене й наївне трактування горбастого ландшафту та рослинности видає руку народнього маляра-аматора.

Аналогії таким кахлям, що гіпотетично виготовили у Батурині за Розумовського, знаходимо в декорі печі кінця XVIII ст, яку реконструювали на другому поверсі у фондах Подільської археологічної експедиції у Києві. Вона обличкована керамічними кахлями з розписом брунатною й зеленою поливою по світло-бежевому фоні, близьким до палітри тогочасних поліхромних батуринських кахлів. За В. Мезенцевим, стиль і багато антропоморфних, зооморфних та архітектурних мотивів цих київських плиток запозичили від голляндських бароккових прототипів. Однак київські малярі їх самобутньо адаптували й перетлумачили.

Торішнього літа під час розкопок на фортеці на вул. Ющенка, 25 уперше в Батурині знайшли малу порцелянову статуетку пана у европейському вбранні XVIII ст. Він напівсидить на пеньку, що править за підставку фігурці висотою 4 см. Голова та частина правої руки є відбиті. Скульптура досконало виконана у реалістичній манері, але без деталізації. Вона недбало пофарбована у синій, червоний, салатовий, золотий, темно-бронзовий та чорний кольори.

Все це вказує на серійне виготовлення таких виробів на ринковий збут. На думку В. Мезенцева, статуетка була продуктом порцелянової мануфактури у м. Мейсені в Саксонії й привезена до Батурина за Розумовського. З 1710 р. там діяла перша в Европі фабрика виробництва порцеляни. У XVIII ст. мейсенські статуетки й посуд захоплювали верхівку суспільства цілої Европи, широко експортувались до Росії та України, де були їхні склади у Києві й Полтаві. Ця атрактивна порцелянова фігурка могла прикрашати світлицю козацького старшини, шляхтича, чи заможного міщанина, або служити іграшкою для його дітей.

figure 01 2101+

Знахідки цінних пічних кахлів голляндського стилю та німецької порцелянової скульптури свідчать про европейські комерційні контакти та багатство, рафінованість і вестернізацію культури й побуту еліти Батурина у період його останнього піднесення за Розумовського. Проте після нищівного розорення 1708 р. Батурин навіки втратив своє колишнє значення одного з провідних міст та військово-адміністративних центрів Лівобережної України.

Цього року головний спеціяліст з вивчення поховань ранньомодерного Батурина Ю. Ситий опублікував важливу статтю про археологічні дослідження нашою експедицією цвинтарів на околицях міста. В ній арґументовано, що серед 25 похованих XVII-XVIII ст., яких археологи ексгумували в околиці Теплівці 2005 р., основну кількість становлять жертви нападу на гетьманську столицю царського війська у 1708 р. Там виявили кістяки дітей, підлітків та чоловіків і жінок різних поколінь – членів кількох родин. Після того погрому це кладовище і, очевидно, прилегле передмістя припинили існування на півстоліття. Поблизу знайшли лише одне поховання часу Розумовського, коли місто й околиці заселили знову.

На південному посаді Батурина на вул. Самойловича, 35 у 2006 р. розкопали поховання дитини в дерев’яній споруді, що спалили 1708 р. У попередні роки в різних частинах міста археологи також виявляли могили мешканців, вириті поруч або серед руїн згорілих хат XVII – початку XVIII ст. Таких похованих Ю. Ситий і В. Коваленко впевнено ідентифікували як жертви каральної акції. В Історії Русів згадується знищення околиць Батурина військом Меншикова.

2017 р. на Гончарівці експедиція дослідила залишки дерев’яного житла початку XVIII ст., що явно спалили разом з сусіднім подвір’ям Мазепи у 1708 р. В котловані цієї хати знайшли чавунне ядро від гарматного обстрілу міста того року.

Розкопки Батурина 2016 р. поповнили міський Музей археології рядом рідкісних артефактів, які є важливими для дослідження керамічного оздоблення житлових і адміністративних будинків гетьманської столиці та культури побуту гетьманів, старшини, шляхти й міщан. Нові археологічні дані розширили наші знання про місцеве виробництво металевих прикрас, хрестів-оберегів, предметів спорядження гетьманських козаків та їхніх коней, зброї й архітектурної майоліки, а також про західньоевропейські імпортні товари й мистецькі віяння у Батурині XVII-XVIII ст. В той час там особливо виразні впливи передової фортифікації та високохудожньої мальованої кераміки Голляндії. Аналіза матеріялів поховань, розкопаних нашою експедицією на околицях, виявляє археологічні свідчення про загибель цілих родин під час поголовного вигублення населення Мазепиної столиці.

Завдяки 20-літнім розкопкам, що не припинились у воєнний час, Батурин став найбільш археологічно вивченим поселенням козацької держави. Там повніше, систематично і цілеспрямовано досліджувались гетьманські та старшинські садиби, палацова архітектура, житла й поховання пересічних міщан XVII-XVIII ст. та найбільш маштабно реконструйовано у натурі палаци, храми й міські укріплення того часу.

Додаткову інформацію про Батуринський проєкт у Північній Америці можна отримати від його канадського виконавчого директора д-р Володимира Мезенцева за телефоном (416) 766-1408 чи email: v.mezentsev@utoronto.ca. В Україні за довідками просимо звертатись до наукового керівника Батуринської археологічної експедиції при Чернігівському університеті Юрія Ситого за телефоном (46-2) 774-296 чи email: yurisytyi@gmail.com

ПІДПИСИ ДО ІЛЮСТРАЦІЙ

Головна та бічна фасади палацу Мазепи на Гончарівці до 1708 р. Гіпотетична реконструкція В. Мезенцева, комп’ютерна графіка С. Дмитрієнка, 2016 р.

Лицьові сторони керамічних розеток шести типів з декору палацу Гончарівки (перед 1700 р.) з рельєфними квітковими і геометричними орнаментами, розписані різнобарвною поливою. Фото знайдених фраґментів та гіпотетичні реконструкції розеток В. Мезенцева та С. Дмитрієнка. Комп’ютерна графіка С. Дмитрієнка, 2017 р.

Розетки XVII-XVIII ст. з убору зруйнованих Успенського собору лаври, неідентифікованих бароккових церков (верхній ряд) та Михайлівського Золотоверхого собору Києва. Національний заповідник «Софія Київська». Світлини В. Мезенцева.

Низки керамічних розеток на фасадах і банях відновленого Успенського собору Києво-Печерської лаври.

Лицьова й зворотня сторони декорованого натільного хреста XVII ст. з мідяного сплаву, знайденого на південному посаді 2016 р. Знімки знахідок з розкопок 2016 р. Ю. Ситого.

Пряжки й декоративні накладки з бронзи та олова від козацьких шкіряних поясів і кінської збруї, мідяний ґудзик, залізне стремено, олов’яні кулі, кремені від замків рушниць та уламок мідної ґарди шпаги XVII-XVIІI ст. Розкопки на фортеці та південному посаді 2016 р.

Бронзове позолочене навершя руків’я дорогої шаблі XVII – початку XVIІI ст., знайдене на місці зруйнованого Троїцького собору фортеці в 2007 р. Фото збоку й зверху В. Мезенцева.

Фраґменти малих керамічих пічних кахлів другої половини XVIІI ст., розписаних поливою у голляндському стилі. Розкопки Батурина 2016 ст.

Уламок пічної кахлі з розписом різнобарвною ґлязурою. Здогадно, вироб гончарного цеху Розумовського у Батурині. Розкопки на цитаделі 2007 р. Світлина В. Мезенцева.

Німецька порцелянова пофарбована статуетка XVIІI ст., знайдена на фортеці Батурина 2016 р.

Коментарі0

Тільки зареєстровані користувачі можуть лишати коментарі.