RSS
App Store Google Play
Більше інформації
Реклама
Актуально
  • Захисники Донецького аеропорту стали героями коміксу (ВІДЕО)
  • У Луганську чоловіка засудили на 12 років за українську пісню
  • Українська співачка Гросу позувала оголеною для російського журналу (ВІДЕО)

Три України

Олександр Вахній 31 жовтня 2016, 09:44
2115

Споглядаючи за нинішнім буттям, бачу три України. Існують вони в одному просторі й одному часі, але в різних духовних вимірах. Легіон збайдужілих, недолугих, ледачих й лицемірних заперечить їхнє існування, проте їх реально помітити й розрізнити неозброєним оком. Навіть сліпі від народження здатні чітко провести між ними межу.

Перша Україна — це тупа, затуркана, зденаціоналізована, жадібна до розваг отара несвідомих власного призначення плебеїв. Український дух (як і все українське) сприймається нею як ганебний анахронізм, що заслуговує зневаги і насміхання. Куций розум позбавив її власної і національної гідностей. Ігноруючи етнічне походження, її сини й доньки вважають себе українцями. Їм байдуже, що факт народження в Україні, рівно як і факт багаторічного в проживання на її теренах, ще не є підставою для механічного ототожнення з українством. Ця Україна завжди була покірною до ярма чужинців, вона ніколи не переймалася долею наступних поколінь і завжди слухняно йшла запропонованим їй лукавим кумиром шляхом на плаху.

Друга Україна — цинічна блудниця. Вона не соромиться власного збочення. Навпаки. Показово пишається власною інакшістю та відмінністю від усього українського. Фізичний і духовний блуд з чужинськими синами трактується нею як визначне досягнення. Задля власної кар'єри й задоволення абсурдної забаганки, вона радісно продає цноту й гідність. І завжди знайде цьому підле виправдання. Бути українцем для її синів і доньок — ремесло. Не з власної волі, а під тиском обставин вони іноді згадують власне коріння. Паразитуючи на здобутих кров'ю й потом досягненнях одноплемінників, продаючи духовний скарб за статки та псевдовартості, розбухаючи й гниючи, її адепти труять все довкола. Прагнучи привернути до себе увагу, показово обливають брудом рідне. Ненавистю до материнського, друга Україна виборює собі звання української еліти.

З Божої ласки існує й третя Україна. Справжня. Всюдисуща і всевидяща. На відміну від двох попередніх, вона не б'є себе в груди, переконуючи у власному первородстві. Їй є чим пишатися, але вона не уподібнюється демонстрацією власних чеснот до блудниці на подіумі. Триб її життя — шлях, вказаний Творцем, та гармонійне поєднання здобутків минулих поколінь з чітким усвідомленням власного призначення. Це в її традиціях доброзичливість до ближніх та пошана гідності. Її сини не боялися осуду за розправу над зрадниками, але щиро й благородно пробачали всих, хто розкаявся. Справжня (а не бутафорна й самозванна) Україна — ліки для немічних і хворих, дороговказ для найліпших, набат для збайдужілих. Вона ніколи не приставала на поставлені лукавим умови, а в часи стагнації і смути не продавала власної гідності.

Споглядаючи за нинішнім буттям, бачу три України. Перша — це щохвилинний біль душі. Шалена отара мчить у безодню. З огидою споглядаю на другу. Впевнений — у неї немає майбутнього. Її діти не перші серед зрадників. Однак доля третьої (істинної) мені не байдужа. Що на неї очікує? Чи вистоїть вона в двобої з гідрою лукавства, байдужості й зовнішньої агресії? Знаю, безліч її зусиль розбилися об брилу зденаціоналізації (перша Україна), а здоров'я здавна точить хробак вивищення хвилинної вигоди над одвічними та довічними вартостями (друга Україна).

Дивним і неприродним видається існування трьох Україн. Та попри заперечення, навіть сліпі від народження здатні чітко провести між ними межу.

Олесь ВАХНІЙ

Коментарі0

Тільки зареєстровані користувачі можуть лишати коментарі.