RSS
App Store Google Play
Больше информации
Реклама
Актуально
  • Украинцы собрались забрать из казны 800 млн грн за сэкономленные субсидии
  • ВРУ отдала Андреевскую церковь Вселенскому патриархату
  • Мир на Донбассе на условиях России невозможен - Порошенко (ВИДЕО)

Тетяна Чорновол показала свої картини

viktor trigub 10 июня 2018, 11:02
690

Це – надпотужна виставка. Просто ефект зіпсували набридлі політики. Не варто було їх запрошувати…

Народний депутат України Тетяна Чорновол показала свої картини. Особисто я вражений.

Я був у тій колоні Майдану, яку безбашенна Танка вела у Нові Петрівці до Дзвінкової криниці, і, до речі, з своїм Малим – сином. Чекали нападу беркуту, хоча, все обійшлося…

Невтомна Танка одразу стала до лав оборонців України на Донбасі. Як і її чоловік Микола.

Про те, де у ті критичні дні були “петріоти з дивану” не варто згадувати.

Микола опинився в Іловайську. І був пристрілений, очевидно жінкою-снайпером, на одному з полів Осиківської сільради, де я виріс…

Пахова рана. Снайперський “жарт”. Рана здається дрібною. Якщо не буде кваліфікованої медичної допомоги – однозначна смерть. Що і сталося.

Молода жінка-патріотка стала вдовою. Діти – сиротами…

Картини Тетяни саме про це. Її життя кардинально змінилося.

Очі вдови…

Спогади молодої вдови…

І саме завдяки їм Україна вистояла і є!

Слава героям!

Мабуть на тому рецензію і закінчу. Далі пряма мова Тетяни Чорновол з Фейсбука.

“Я взялася за пензлик в річницю загибелі свого чоловіка під Іловайськом. Тому що моїй змученій душі, як і родинною трагедією так і валом брехливого публічного бруду, вкрай потрібно було конденсувати хоч трохи щастя. А звідки?

Знайшла — інтуїтивно. Уквітчувала тоді могилу Миколи соняхами, бо загинув він на соняшниковому полі, і відчула, що мені треба негайно, побачити те, що він бачив востаннє.

Вдома вигребла з шухляди старі фарби. Картина повставала наче з двох половин — вибух і трупи обгорілих соняхів, а поряд квітуче не зруйноване війною поле. І зразу зринули спогади, як їздили ми з Миколою по таких полях в 14-тому. Соняхи біля Маріуполя обривалися прямо в море. І все це жовте і блакитне сприймалося особливо яскраво в контрасті з близькою війною і смертю.

Згадала, як Микола мучився, коли я просила подарувати мені на день народження автомат. Він опирався з усіх сил, панічно боявся щоб я воювала. Проте повага і любов переважили страх. І він здобув автомат під час звільнення Маріуполя і подарував. Але настрій у нього був хмарний. Тому, коли ми повернулися з полігону, де пристрілювали зброю, я винувато проворкотіла Миколі: «А давай я почищу і твій кулемет». Добровольці так по-доброму посміялися з такої сценки подружнього життя, що і Микола не зміг сховати проривну посмішку. І була тоді якась особлива радість для мене — сидіти над морем під соснами (чота Миколи тоді базувалася в колишньому маєтку Януковича під Маріуполем) і чистити нашу зброю сорочками переможеного ворога (себто Віктора Федоровича).

І поки я малювала соняхи весь час відчувала дотик до тієї радості, бачила мерехтіння липневого моря й танцюючу мереживну тінь сосен…

Щастя, воно в нас! Завжди! Витягнути його тільки треба, по краплині, відокремити від гіркоти втрати.

І так мені закортіло взяти наступне полотно і малювати сосни, щоб, як наяву знову пережити літо, коли народилася дочка. Ми тоді з Миколою прогулювалися в парку й гойдалися на старих атракціонах – «човниках». Микола великий і сильний, розгойдував так, що ми літали під самими кронами в мереживі соснових тіней. Літали, поки не помічали, як внизу, під нами, прокидалася у возику маленька Іванка. Цілий водоспад вітру, ейфорії і щастя…

І я малювала сосни — літала. Малювала Крим – стояла знову там на скелі. Малювала просту радість сьогодення, щоб не втекла бува. Щастя насправді таке просте і в простих речах. І коли важко, і коли відчай, і коли злість, це ще не означає, що його немає поряд. А коли малюєш є час і помітити, і відчути сповна. А ще мріяти. Плекати в собі жагу і пристрасть життя”.

Тетяна Чорновол

Чому я взявся щось писати?

Тому, що я дозрів поїхати у зону бойових дій на рідний Донбас, лише на Покрову 2014. Мабуть боявся… Але, поїхав…

Вони воювали вже кілька місяців…

Обурений дебільними рецензіями на картини Танки.

Особисто я її розумію, поважаю і співчуваю. Про політику не будемо. Лише про жінку і патріота.

На якому дивані лежали ваші тушки у той час? Чомусь заділо…

Можливо, Танка стане такою ж класною художницею, як і активісткою…

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”

Комментарии0

Только зарегистрированные пользователи могут оставлять комментарии.